Ніл Гейман - Американські боги

він випустив останні краплини повітря. Тиск перетворився на біль, і біль оточував його зусібіч, він відчував, ніби його спресовують, ніби він — деревина, що перетворюється на вугілля. Він сягнув вершини болю і повиснув там, знаючи, що ні він, ні будь-хто на світі не зможе цього більше витримати. І в цю мить його відпустило. Тінь знову зміг дихати. Щілина над ним, з якої падало світло, розширилася.

Його виштовхувало на поверхню.

Коли землю скрутила нова перейма, Тінь спробував рухатися разом із нею. Цього разу він відчув, як його виштовхує на поверхню, як тиск земний видавлює його, вилущує до світла.

А тоді настала хвилька, щоб віддихатись.

Перейми накочувались і гойдали ним, і кожна була сильнішою і боліснішою, ніж попередня.

Він пробирався і продирався крізь землю, і його штовхало обличчям уперед до виходу, до щілини в камені, не набагато більшої за ребро його долоні. Зі щілини сочилися сіре приглушене світло і повітря, благословенне повітря.

У біль від останньої жахливої перейми було складно навіть повірити: його здавлювало, зминало, трощило крізь просвіт у камені, всі його кістки розкришилися, плоть деформувалася, ніби тільце слимака, і коли його рот і розбита голова пройшли крізь отвір, він закричав від болю і страху.

Поки він кричав, то думав, чи там, у світі, де він мешкає, він теж кричить крізь сон у темному автобусі.

Остання потуга закінчилася, тепер Тінь лежав на землі і м’яв у пальцях червону глину, вдячний, що біль минув, і що тепер можна на повні груди вдихати тепле вечорове повітря.

Він із зусиллям всівся, пообтирав рукою землю з обличчя і глянув на небо. Сутеніло, тіні навколо повільно ставали бузковими, одна за одною вигулькували зорі, значно яскравіші і виразніші, ніж він колись бачив або міг собі уявити.

— Скоро, — голос вогню потріскував десь позад нього, — всі вони впадуть. Скоро всі вони обваляться, і зоряні люди зустрінуть людей земних. Поміж них будуть герої, і мужі, що вбиватимуть потвор, і ті, що щиритимуть знання, та жоден з-поміж них не буде богом. Ця земля не приймає богів.

Безжально холодний протяг торкнувся його обличчя. Таке враження, що на нього хлюпнули крижаною водою. Він почув голос водійки, яка оголосила, що вони в містечку Сосновий Бір, тому всі, хто хоче перекурити чи просто розім’яти ноги, мають десять хвилин, перш ніж автобус поїде далі.

Тінь вивалився з автобуса. Вони зупинилися біля якоїсь сільської автозаправки, яка ні на крихту не відрізнялася від тієї, де почалася його подорож. Водійка допомагала з посадкою двом дівчатам-підліткам: вона саме складала їхні валізи до багажника.

— То як, ви ж сходите у Приозер’ї? — перепитала водійка, забачивши Тінь. Той сонно погодився.

— Чорт забирай, але то хороше містечко, — зітхнула водійка. — Часом я думаю просто плюнути на все, спакувати манатки і переїхати туди. Приозер’я — найсимпатичніше містечко, яке я колись бачила. Ви давно там живете?

— Вперше туди їду.

— З’їжте там від мого імені завиванця у Мейбл.

Тінь вирішив не уточнювати, що вона має на увазі, натомість запитав:

— Скажіть, будь ласка, а я розмовляв уві сні?

— Якщо і так, то я не чула, — водійка звірилася з наручним годинником. — Так, пора вирушати. Я дам вам знати, коли ми приїдемо до Приозер’я.

Двоє дівчаток — Тінь сумнівався, що їм було більше чотирнадцяти, — які сіли до автобуса в Сосновому Бору, зайняли місця прямо перед ним. Тінь ненароком підслуховував уривки їхніх розмов і виснував, що вони подруги, а не сестри. Одна з них майже нічого не знала про секс, зате багато знала про тварин, і допомагала або просто проводила багато часу в якомусь притулку для звірят. Другу тварини не цікавили. Вона натомість була озброєна сотнями нісенітниць із Інтернету та телебачення і мала себе за експертку в царині людської сексуальності. Тінь із жахом і захопленням вислуховував, як вона мудро оповідала про техніку використання таблетки «Алкозельцера» задля незабутнього орального сексу.

Він слухав, як обидві дівчини — і та, що любила тварин, і та, яка знала, чому «Алкозельцер» додасть оральним забавам навіть більше жару, ніж ментолові льодяники, — перемивали кісточки чинній Міс Приозер’я, котра, як усім було відомо, загарбала корону у свої брудні руки тільки тому, що фліртувала з суддями.

Тінь поволі відключався від усього, крім дорожнього шуму, і тепер до нього долинали лише окремі слова.

... Ґолді такий хороший пес, і, крім того, чистокровний ретривер, якби ж тільки тато погодився... І ще Ґолді так виляє хвостом щоразу, як бачить мене...

...Це ж Різдво, він мусить дозволити мені покататися на снігоході...

...Можна язиком написати своє ім’я на його... ну, сама розумієш...

...Я сумую за Сенді. — Так, я теж...

...Сьогодні має випасти двадцять сантиметрів снігу, але вони завжди вигадують, вони просто придумують собі прогнози погоди, і ніхто ніколи не ловить їх на гарячому...

А тоді заскреготали гальма автобуса, водійка гукнула: «Приозер’я!», і двері відчинилися, брязнувши.

Тінь вийшов услід за дівчатами на освітлений ліхтарями паркінг біля магазинчика з прокатом відеокасет і солярієм. Тінь здогадався, що паркінг слугував у Приозер’ї за автобусну станцію. Повітря було холоднючим, але холод освіжав і будив. Тінь вдивлявся у вогні містечка на півдні і на заході, а також у блідий силует замерзлого озера на сході.

Дівчата стояли на зупинці, виразно тупцюючи і хукаючи на руки. Молодша дівчинка крадькома зиркнула на Тінь і збентежено усміхнулась, коли зрозуміла, що він помітив її погляд.

— Веселого Різдва, — сказав Тінь. То була найнейтральніша фраза, яка спала йому на думку.

— Ага. І вам теж веселого Різдва, — відгукнулася та дівчина, яка виглядала на рік чи на два старшою за свою подругу. Вона була руда, а кирпатий ніс всіяло сто тисяч веснянок.

— Це ваше містечко... Гарненьке.

— Нам подобається, — озвалася молодша. Це була та, що любила тварин. Вона сором’язливо усміхнулася Тіні. На її передніх зубах були брекети з кольоровими гумочками. — Ви мені когось нагадуєте. Ви чийсь брат, чи син, чи щось типу того?

— Не тупи, Елісон, — пирхнула її товаришка. — Всі чиїсь сини, чи брати, чи щось типу того.

— Я не це мала на увазі, — закотила очі Елісон. На одну осяйну мить мить їх залило світлом фар. Це світив мінівен, всередині якого сиділа чиясь мама. За кілька секунд, які знадобились, щоб завантажити дівчат і