Стів Маккартер - Едей Спенадей та Полум'я помсти, Стів Маккартер

Я вихором налетіла на смертьмейстера, завдаючи йому нескінченних ударів у самих карколомних комбінаціях. Пам’ятаєте, я казала про те, що справжній смертьмейстер ніколи не вбиває жертву, не зрозумівши людину від “а” до “я”? Чи то смертьмейстер з мене нікудишній, чи то ситуація складалася таким чином, що мене могли вбити кожної секунди і я не мала часу на якісь там правила гарного тону. Може, я в душі не митець! А, може, я в душі не хочу померти.

Дві рани. Одна на моєму плечі, не дуже глибока. Інша на його животі. Підсвідомо пригнувшись і перекотившись убік, я уникнула двох стріл від Відьми. Підлий напад зі спини! Хто б сумнівався. Підводячись на ноги в одному пружинному стрибку, я вже розтискала руку, з якої зірвався ще один ніж для метання. Я не мала часу вицілювати ворога. Просто загнала його по руків’я десь у тіло Відьми.

- Що кажеш? - почувся хриплий голос Вайолет за спиною. - Складно тобі зі шваброю? Добре, поміняємось.

Я усміхнулася, краєм ока спостерігаючи за тим, як швидко Вайолет затягує свої рани. Їй уже було ні до чого ховатися і тримати інтригу хто з нас хто. Звичайно, гадаю, нападники сильно й не переймалися з цього приводу. Адже для них напівхимерниця і незрима не становлять якоїсь відчутної проблеми. Очевидно, Вайолет трохи не встигла застосувати свої сили в бою з першим противником. Не трапився влучний момент. Ха! На що вона надіялася у бою зі смертьмейстером? А?

Мій новий супротивник, гідно оцінивши мою майстерність у володінні зброєю, тепер оцінювальним поглядом окидав мене з голови до п’ят. Новий ворог, нова техніка бою, нова стратегія і тактика. Я бачила його зголоднілий азартний погляд. Вбивство — то мистецтво. Він уже спокушався створити свій новий шедевр. От тільки митець тут не він один.

Якщо я стрімко мчала в атаку на смертьмейстера вихором, то Вайолет накинулася на Відьму справжнім ураганом. Ще жодного разу не бачила, щоб вона так билася. Зелена Відьма. Для неї та рана, яку я завдала, нічого не значила. Але вона її затримала і скувала рухи. Вайолет не могла цим не скористатися. Перевага Відьми у силі таланту і особливих здібностях розтанула при веденні звичайного бою на силових мечах. Ну, звичайно, давалася в знаки слабкість напівхимерниці у питанні створення мечів. Тому довелося Вайолет частіше змінювати свої силові лінії.

- Гідний супротивник. - облизнув смертьмейстер губи, не зводячи з мене погляду. - Ти гідна померти чесно.

- Тобі немає до неї діла? - спокійним холодним тоном задала я питання.

- Перший раз її бачу. - смертьмейстер встромив меч у землю і склав руки на його руків’ї. - Але ти пообіцяєш мені чесний бій.

Я кивнула. Бій один на один. Без Вайолет.

Я вичікувала. Ось Вайолет отримала одне поранення, ось ворожа Відьма вже скривилася від болю, програючи мало-помалу двобій своїй молодшій і вправнішій суперниці. І що ж зробить Відьма у такій ситуації? Правильно. Прикличе химеру.

Біла імла засвітилася в нічній темряві, освітивши землю навкруги силуету тигра, що от-от з’явиться і кинеться в бій. Ніж засвистів у повітрі. Тепер я вже мала достатньо часу для влучного кидка. Кинула потужно і точно. Цілити в серце з зеленою Відьмою — це шанси п’ятдесят на п’ятдесят. Хто може знати з якого боку у неї воно знаходиться? Інша справа шия. Вона одна. Звісно, мені не пощастило перебити сонну артерію, але застопорити Відьму — цілком. Два удари в круговому обертанні від Вайолет. Першим вона знесла зі свого шляху захист Відьми, а другим — її голову. Ну, з тигром хай сама розбирається.

Покрутивши головою в одну і іншу сторону до тріскоту в шиї, я набрала повні груди повітря. Передчуття великого двобою. У мене свої Великі Поєдинки. Сутичка із самим смертьмейстером. Я швидко змінила стійку, кардинально змістивши центр ваги, розподіл ваги між передньою і задньою ногою. Руки відносно тіла тепер знаходилися під іншими кутами. Гаддаре тримала не рівно. Трохи нахилила голову. Смертьмейстер загорівся битвою. Очі його сяяли від радості. Посмішка стала схожа на вишкіряння. Хижий погляд гуляв по мені, примічаючи кожну деталь моєї тілобудови. Він навіть враховував мій ритм дихання, хоч я й намагалася дихати максимально непомітно для нього. Безумна атака. Я сама не знаю як уникла смерті в першу ж мить. Ще одна атака і ще одна! Я вже відчула запах крові. Власної. Знову купувати новий плащ! Я зціпила зуби. Смертьмейстер кинув короткий погляд мені за спину.

- Стій. - наказала я. - Це мій бій.

Я почула, як кроки у мене за спиною завмерли. І невдоволене зітхання теж добре чулося цієї тихої ночі. Кулі над нашими головами почали гаснути.

- От швабра-нероба, і тут спартачила. - розчарований голос Вайолет.

Моя атака. В темряві важко атакувати. Але я сподівалася тільки на одне — що відкриється моє бачення. Те саме, коли я бачу себе наче збоку. Коли я неначе в сповільненому світлі спостерігаю за усіма рухами. Знаю, куди вони ведуть і як їм протистояти. Погано, що це не тільки моє уміння і всі смертьмейстери мають подібні здібності. Задзвенів метал. На всі мої удари гаддаре знаходила гідну відповідь. Оборона смертьмейстера і не думала ламатися. Я діяла на максимальній швидкості. Але він здавався мені непереможним. Я ще відчула дві рани на собі. На стегні і трохи вище коліна. Він не бив навмання. Обидві рани близько одна до одної. Складалося враження, що він зі мною бавиться.

Швидко змінивши стиль ведення бою, я знову напала. Застосувала нову для себе техніку, яку підгледіла у Анаіс та Ревей. Як виявилося, мої атаки стали для ворога несподіванкою. Він програвав мені по долі секунди на кожен мій удар з комбінації. Коли цей програш добіг критичного значення, коли долі секундочок склалися до купи, я завдала йому удару, який він не міг відбити. Але я не влучила! Гаддаре прошила повітря, розірвавши одяг на противнику. Все-таки далася взнаки клята темрява.

Смертьмейстер відскочив від мене. Він глибоко дихав. Як і я. Спокійне ритмічне дихання.