Ася Чирокбей - Талісман обраної, Ася Чирокбей

- Знаю, знаю. - недбало перервав його птах.

- Без доктор-р-ра нікуди. Р-р-роздягайтеся, подивимось.

Ми з подивом переглянулися.

- Р-р-роздягайтеся, юнго, - Білосніжка підняла лапу і царствено вказала на Рігда.

Хлопець був ошелешений.

- Роби, що вона каже! - наказав Зерд.

Рігд повільно зняв камзол і сорочку.

- Повер-р-рнись, - поблажливо розпорядився птах.

Зізнатися, я теж не розумів, що відбувається. Юнак знизав плечима і повільно повернувся. На спині, біля правої лопатки, виднілося невелике татуювання.

- Темні, - прошипіла Білосніжка і роздулася як куля. - Вони стежать за нами.

- Мати постар-р-ралася, - злобно додала вона.

Рігд миттєво змінився. Меланхолійний вигляд поета зник. Він блискавично розвернувся і кинувся на птаха. Білосніжка з несамовитим криком метнулася до ілюмінатора.

Замість скромного і шанобливого юнака перед нами був справжній тигр. У його очах я побачив ті ж божевільні вогники, що іноді спалахували в очах його батька, тільки зараз вони горіли диявольським полум'ям.

Зерд збив юнака з ніг, між ними зав'язалася боротьба. Рігд виявився напрочуд сильним, а тіснота й меблі не давали мені змоги прийти на допомогу серу Вартовому.

На сходах загуркотіло, і в двері увірвався Конфідус. Він опинився у вигіднішій позиції і зумів, обравши слушну мить, вдарити юнака по потилиці руків'ям меча. Рігд затих, а Зерд піднявся з підлоги, зло обтрушуючись. На підлозі лежали уламки крісла, на якому ще нещодавно сидів птах, а сам він висів догори дригом, вчепившись за раму відкритого ілюмінатора, і поглядав на нас.

Одяг Рігда валявся на дивані при вході в кают-компанію, біля якого він стояв на той момент. Сонячні відблиски так само мирно танцювали на кольоровому килимі та меблях.

Птах перевернувся у звичайне положення.

- Пр-р-риїхали! - заявила Білосніжка голосно і почала чистити пір'я.

Насамперед ми зв'язали Рігда. Потім Зерд коротко змалював еридіанину те, що відбувається, хоча Конфідус і сам побачив татуювання на спині юнака.

Зараз, коли Рігд був непритомний, ми змогли розглянути татуювання докладніше. На ньому було зображено монстроподібну істоту незнайомого мені вигляду. Я побачив, як Конфідус зробив охоронний знак і зашепотів молитву. Потім він наказав винести юнака нагору.

- Такі символи використовують сірі жерці, коли готують захоплених бранців до перетворення на нечисть, - на обличчі Конфідуса лежала тінь похмурих спогадів. - Ми знаходили їх у тих, чиї душі були вигнані, коли звільняли бранців сірих жерців. Але ті бранці вже не були людьми, можливості повернути душу не існує.

- Татуювання необхідно звести, після цього я проведу обряд очищення. Сподіваюся, що ми встигли вчасно.

- Скажіть, Конфідус, душа Рігда може не повернутися в тіло? - обережно запитав я.

- Одних символів для цього недостатньо. Жерці використовують спеціальні препарати. Самі по собі символи можуть давати тільки тимчасове перехоплення свідомості, що, мабуть, і сталося.

Ми винесли юнака, який, як і раніше, не приходив до тями, на палубу. Конфідус дістав із торбинки рослинний порошок і розвів його прісною водою.

- Вам доведеться тримати Рігда, - сказав він. - Це їдка суміш, процедура буде болісною.

Щоб привести юнака до тями, я дав йому понюхати нашатир. До нас тут же підскочив Кріді, який до цього часу спостерігав за тим, що відбувається, і поклав руки на голову юнака, як він це робив раніше.

Юнак глибоко зітхнув і розплющив очі. Він спробував сісти і з подивом виявив, що його руки і ноги зв'язані. Кріді замугикав свою пісеньку, проводячи пальцями від чола до скронь і потилиці.

- Що зі мною? - запитав Рігд. - Чому я зв'язаний?

Він обвів нас поглядом.

- Я знову щось накоїв?

- Заспокойся, усе гаразд, - сказав Конфідус.

- Ти знаєш, що за татуювання в тебе на спині? - нетерпляче перебив його Зерд, звертаючись до сина.

Рігд трохи подумав.

- У дванадцять років матінка відвела мене до жерців. Один із них зробив мені татуювання. Це посвята Вищим Силам, які захищатимуть і охоронятимуть мене і дадуть мені таланти. Так сказала матінка. Незабаром після цього в мене з'явився дар писати вірші.

- Який вигляд мали ті жерці? - запитав Конфідус.

- Вони були в сірих рясах. Більше нічого я не пам'ятаю, це було давно.

- Сірі жерці, - скрипнув зубами Зерд.

- А чи не бувало так, Рігде, що люди розповідали тобі, що ти робив щось, але ти не пам'ятав про це? - продовжив розпитувати Конфідус.

- Так, таке було, - неохоче визнав Рігд.

- Лише один раз, - схаменувся він.

І додав:

- Одного разу я прийшов до будинку знахаря, який жив у селищі біля замку. Але коли він запитав мене, що я там робив, я не міг відповісти і не міг згадати, як туди потрапив. Я дуже злякався. Тоді знахар завів мене до хати, напоїв відваром трав і прочитав молитви. Більше такого не повторювалося.