Катаріна Рейніс - Як Не вийти заміж за бога, Катаріна Рейніс

Злякано стиснувшись, Захрем пропищав слова стандартної клятви вірності, викликаючи відторгнення навіть у власної матері. "Ну, як можна бути таким безхребетним?" - промайнуло в голові, поки принца одягали в чорний балахон, такий же самий, як у всіх. Магія відчутно згустилася, залишаючи на язику присмак металу. Напруга зашкалювала, голоси ставали все гучнішими, змушуючи жінку нервово пересмикнути плечима. Здавалося, ось-ось щось станеться!.. Та в якусь мить все зникло, а Майстер задоволено проголосив:

- Ну, от і все! Радий вітати тебе, Захреме, у товаристві. Сподіваюся, наша співпраця принесе багато користі! А вам, Ваша Величність, я б порадив підготувати скромніше вбрання. У Талласії вдові не личить красуватися!

Стримано кивнувши, королева твердим кроком попрямувала геть. Ніщо ні в її ході, ні в високо піднятій голові, ні в рівній спині навіть не натякало на ті почуття, що вирували в її серці. Радість, передчуття, нетерпіння і відвертий страх! Все це вогняним коктейлем обпалювало нутрощі, і тільки здобута роками звичка дозволила втримати обличчя.

Час готуватися. Її вихід!

Герман Фредерік Жоффре, король Талласії

Він знав, чекав і навіть підготувався, проте не підозрював, що тим, хто зрадить його, стане саме друг!

- Ваша Величність, вони вдарили! – після короткого стуку, до кабінету ввірвався Свон Тарлет, голова його особистої охорони. Скільки років вони вже знайомі? Чи час рахувати десятиліттями?..

- Коли? – підвівся з місця чоловік. М'язи напружилися, готуючись до неминучого зіткнення.

- Щойно! – відрапортував незвично нервовий голова охорони.

- Постраждалі? - навіть не питаючи, король уже знав відповідь, хай і сподівався обійтися малими жертвами.

- Тільки один… - зам'явся чоловік, відводячи погляд.

- Не тягни! - рикнув монарх. Серце вже передбачало недобре, то завмираючи, то зриваючись у галоп.

- Давид, Ваша Величносте, - полоснуло розпеченим лезом по натягнутих нервах. - Ваш син! Він піднімався з лабораторії…

Час невблаганно вислизав крізь пальці. Здавалося, Герман чув шарудіння піщинок у величезному пісочному годиннику, що неухильно забирали з собою його життя.

- Де він? - зірвався з місця монарх. - Не мовчи!

- У лазареті, - поспішно наздогнав короля Тарлет, непомітним рухом відпускаючи охорону, приставлену до монарха. - Поранення значне, але цілителі дають непогані шанси!

Що трапилося далі, Жоффре помітити не встиг. Просто в якийсь момент, доки він відчайдушно рвався до сина, груди обпалило болем. Голова закружляла, а долоні окрасила кров.

- Що… це? - видихнув, зупиняючись і затуманеним поглядом намагаючись розгледіти обличчя свого ката.

- Пробач, - долинуло звідкись здалеку, поки важке тіло завалювалося набік. - Але, у мене не було вибору!

Світло померкло, звуки зникли, гублячись на нескінченних просторах пітьми. «Невже знову… – промайнуло в голові, – прорахувався…»