Томас Олд Х'ювелт - Відьма

ту саму мить, коли сталося каменування, що, поза сумнівами, є аналогією з інцидентами 1967 року, коли було знято один зі швів на роті Катаріни. — Він кашлянув. — Масштабні наслідки безвідповідальних і мерзенних вчинків, скоєних цими молодими порушниками, могли б торкнутися кожного з нас. Ви, ймовірно, помітили, що я вживаю термін «порушники», а не «підозрювані». Я роблю це на підставі переконливих доказів, які ми вам зараз збираємося продемонструвати, щоб ви усвідомили усю варварську сутність цього злочину.

Стів побачив, як Роберт Грім, що сидів на сцені, заплющив очі. Повага Стіва до керівника служби безпеки зросла. Грім був проти цього — можливо, проти всього цього чортового процесу.

На пласкому екрані з’явився знайомий ліс за його будинком і розгорнулися недавні події. Тайлер, що сидів за Стівом, схилив підборіддя на груди і конвульсивно дрижав. Стів волів би, щоб Тайлера позбавили того видовища, але хлопець був змушений переживати усе спочатку: шпигання відьми палицями, бійку, в якій Лоуренс отримав поранення, крики відчаю і, нарешті, глухе ляпання об вологе дно резервуара каміння, що відстрибувало від заклятої плоті. Стів стиснув синові руку, але очі Тайлера вже були повні сліз. Джоселін до того відмовлялася дивитися це відео і тепер сиділа, закривши рот руками.

А потім екран згас, і присутні втратили контроль за емоціями. Жахливою була сама лиш думка про каменування, але коли вони на власні очі побачили, як це було, несамовитий гнів спалахнув, ніби легкозаймистий фосфор. Всі були шоковані. Почулися відчайдушні зойки. Люди ридали. «Де ці вбивці?» — заволав хтось. «Будь-хто з нас міг загинути», — почувся інший голос. «Ми дістанемо їх», — завищав іще хтось і засміявся маніакальним сміхом, що нагадував кінське іржання, ніби сам не вповні вірив у серйозність сказаного, але відразу ж цей сміх потонув у одному спільному, несамовитому, мстивому крикові: «Дістанемо їх!» Люди в кінці зали цілим натовпом подалися вперед і попадали одне на одного, ніби повірили в те, що на сцені були самі реальні підозрювані. Стів ані на мить не сумнівався у тому, що, якби то виявилося правдою, їх би лінчували тут же на місці. Поперекидалися стільці, затріщав розірваний одяг, люди попадали на підлогу, на когось наступили. Охоронці вживали неймовірних зусиль, щоб втримати ситуацію під контролем.

— Зберігайте спокій! — загримів у динаміках голос мера. — Люди, будь ласка, зберігайте спокій!

— Стіве, ти вважаєш, ми тут у безпеці? — запитала Джоселін, стиснувши кулаки і дивлячись на гармидер за їхніми спинами.

— Здається, так, принаймні, на цю хвилину.

Колотнеча піднялася досить далеко від них, до того ж багато людей повставали з місць, щоб стримати натовп. Мер і далі намагався усіх заспокоїти, але Стів упіймав погляд, яким Колтон Метерс дивився понад натовпом — його натовпом, подумав Стів, — із переможним блиском в очах. Звичайно, старий голова ради з самого початку знав, що все так і станеться.

Нарешті присутні заспокоїлись, і медперсонал зміг вивести з зали чимало постраждалих. А потім Адріан Чесс знову взяв слово, але цього разу його заглушував гомін юрби:

— Люди добрі, ваше обурення зрозуміле, але, будь ласка, зберігайте спокій. Пан Грім і його колеги запевнили нас у тому, що цей випадок не мав жодного подальшого впливу на Катарінині поведінкові схеми. Ми ж усі знаємо, що вона без причини поведінки не змінює…

— А що ж тоді сталося зі струмком? — викрикнув хтось із середини зали. Почулися схвальні оплески.

— Цьому ми теж вже знайшли пояснення, — відповів Чесс. — На жаль, каменування було не першим серед цілої низки злочинів, скоєних паном Холстом останнім часом. Кілька свідків стверджують, що за тиждень до того він збезчестив Катаріну тим, що розірвав на ній одяг, оголивши її грудь, а після того шпирнув її ножем і нацькував на неї собаку. То був собака сім’ї Грантів і, як ви, ймовірно, знаєте, цей прямий контакт і став причиною смерті тварини.

Ці слова викликали ще один вибух люті, і Стів збагнув, що загрозлива, задушлива атмосфера у Меморіальній залі почала нагадувати примітивне народне судилище. Хтось закричав першим, і відразу ж маса людей, ніби бунтівна вулична юрба, підхопила заклик, що всіх об’єднав: «Приведіть їх сюди, приведіть їх сюди, приведіть їх сюди!» Стів зрозумів, що люди вже на межі, ще трохи — і збуджений натовп просто втратить контроль над собою, і вперше він побачив неприхований страх в очах Піта Вандермеєра.

Чесс намагався перекричати шум, але йому не дуже те вдавалося:

— Пані та панове, злочинців заарештовано і вони зараз перебувають під вартою. А тепер ми хочемо… Пані та панове, будь ласка, заспокойтеся. А тепер ми хочемо скористатися цією миттю і відзначити двох мужніх молодих людей — Тайлера Гранта і Лоуренса Вандермеєра. Ви всі є свідками того, що вони зробили усе, що було в їхніх силах, аби тільки запобігти скоєнню їхніми однолітками цих варварських вчинків, і попри величезний, поза сумнівами, тиск, вони звернулися до батьків із цим обвинувальним матеріалом. Ми закликаємо кожного з вас наслідувати приклад їхньої гідної поваги поведінки і не покривати жодного порушення громадського спокою. Тайлере і Лоуренсе, будь ласка, встаньте.

Тайлер здригнувся і подивився на Стіва. Але Стів спромігся лише кивнути на знак згоди з цими словами. «Догоди їм, синку, тільки один раз», — подумав він. Стів Грант не зміг би виразити словами те полегшення, яке він відчував. Присутність хлопців мала чисто протокольний характер. Їм це буде боляче, але наслідків не матиме.

Лоуренс і Тайлер неохоче підвелися й оглянулися довкола з невимовно нещасним виглядом, а навколо них вибухнули гучні схвальні крики й аплодисменти. Тайлер коротко кивнув і, як тільки з’явилась можливість, відразу ж впав на своє місце.

— Молодець, — прошептав Стів, але Тайлер відвів погляд.

— Гаразд, — продовжив Колтон Метерс. — Отже, провину встановлено, злочинці в усьому зізналися, тож я, виконуючи обов’язок обвинувача, відразу ж переходжу до питання вироку…

— Закидаймо їх камінням, допоки не здохнуть! — проревів хтось, і у відповідь почулися схвальні крики. Звісно, в реальності вони того не зроблять, тому що, хай там як, а вони ж цивілізовані люди.

— …І, як ми вже звикли це робити, справу буде вирішено на правових засадах, відповідно до положень Постанови про надзвичайний стан у Блек-Спрінзі, у тому вигляді, як її розробили наші предки у 1848 році. Пані та панове, Холст, Вокер і Шеєр, справжні покидьки нашої громади, своїми вчинками свідомо поставили під загрозу життя кожного з нас. Вони народилися і виросли у Блек-Спрінзі й цілком розуміють як закони, так і небезпеку глузування над відьмою. Розслідування довело,