Марина Сніжна - Темна Академія, Марина Сніжна

Глава 17.1

ГЛАВА 17

Бліді промені ранкового сонця розігнали нічні тіні. Зараз, коли всі хвилювання ночі залишилися позаду, адепти помітно збадьорилися. Навіть Лоран, здавалося, забув про те, що міг і взагалі не прокинутися. Лише легка слабкість та надмірна блідість видавали наслідки минулої ночі.

Табір згорнули швидко: загасили вогнища, позбулися сміття після вчорашньої трапези. А потім викладачі повели всіх назад до Академії.

Я пленталася позаду, поруч із Шейріс, і намагалася ні на кого не дивитися. Шкірою відчувала, що адепти крадькома поглядають на мене і посміюються. Але коли цього прямо не бачиш, можна хоча б зробити вигляд, що цього немає.

Шлях ми подолали в мовчанні – декан одразу припинив пустопорожні балачки. Раз у раз чулися його дратівливі команди:

– Тримайте стрій! Чого ви плететеся, наче сонні мухи? Ану бадьоріше!

Коли вдалині з’явилася висока кам’яна огорожа Академії, на обличчях багатьох прочиталося полегшення. Я також зраділа. Скоро нас, нарешті, розмістять і дозволять хоч трохи привести себе до ладу. Почувала себе наскрізь пропахлою багаттям і нестерпно брудною.

– Лорде Байдерн, які ваші плани щодо адепта Вільмоса? – почувся холодний голос ректора.

Я не змогла втриматись і негайно подивилася на нього. Він ішов поруч із Чарунчиком, одразу за деканом. Бездоганна постава. Грація, що прозирала у кожному русі. Світле довге волосся трохи сплуталося, і виникло непереборне бажання розчесати його власними пальцями. У мене пересохло в горлі, і я змусила себе відкинути непристойні думки.

– Завдяки вашим турботам з ним уже все гаразд, – з нотками сарказму відгукнувся декан. – Не думаю, що він ще чогось потребує.

– Йому необхідно хоча б три дні на повне відновлення, – сухо заперечив Ірмерій. – Відправте його до лазарету відразу після того, як розмістите в гуртожитку. Магістр Дондер подбає про нього.

– Це зайве, – заявив лорд Байлерн, знову демонструючи небажання підкорятися безпосередньому начальству.

– І все ж таки я наполягаю на повному обстеженні адепта, – процідив ректор.

– Один день, не більше, – несподівано погодився декан після невеликої напруженої паузи. – Потім адепт Вільмос має приєднатися до решти групи.

– Дякую, – кинув Ірмерій і більше не заговорював із деканом.

Що ж сталося між цими двома? – вкотре запитала себе я. Звідки така ворожість?

Коли, зайшовши на подвір’я Темної Академії, ми побачили безліч адептів, які радісно перемовлялися і снували по всій території, я ще сильніше відчула те, наскільки жалюгідне видовище ми собою являємо. Брудні, непричесані, з запалими від напівбезсонної ночі очима. А довкола адепти-старшокурсники та наші більш щасливі побратими з інших факультетів. Ось останні якраз цієї ночі тихо мирно спали у своїх кімнатках, не відаючи тривог та хвилювань.

Побачивши нашу процесію, багато хто замовк і зупинився. На знак привітання схилили голови перед ректором та деканом. Ірмерій коротко поздоровкався з усіма і швидко пройшов повз, прямуючи до навчального корпусу. Напевно, саме там були кімнати викладацького складу. Нас же, наче безсловесну худобу, повели до гуртожитку.

Я помітила, як адепти-старшокурсники з червоними емблемами Академії дружно пішли за нами, тримаючись трохи на відстані. Вони з цікавістю нас розглядали, але поки що не наважувалися ні наближатися, ні заговорювати.

Вишикувавши нашу групу біля входу до гуртожитку, декан вийшов уперед і, окинувши трохи зневажливим поглядом, сказав:

– Кімнати для вас уже готові. Як я й казав, забудьте про розкоші, до яких багато хто з вас звик. Поселять вас по п’ять осіб, згідно з розподілом, який ми зробили вчора.

Прокляття! Нам із Шейріс доведеться ділити дах із трьома чоловіками?! Це немислимо!

– Зараз йдете на третій поверх у ліве крило. Звертайте увагу на таблички на дверях. Якщо побачите порожні, можете займати. Згодом не забудьте написати на них ваші імена. Душова одна на крило. Їдальня у навчальному корпусі на першому поверсі. Поки я розбиратимуся зі старшокурсниками і вводитиму їх у новий графік занять, у вас буде час на адаптацію. Раджу поквапитися. О дванадцятій у вас заняття з загальної фізичної підготовки. Лорд Фармін чекатиме на подвір’ї Академії. За запізнення обов’язково буде покарання, так що затримуватися не раджу. Сьогодні вам пощастило, – він ощирився, наче голодний ящір, – короткий день, так би мовити. Так що відпочивайте, дітки.

Зі всієї його промови я, приголомшена швидкістю розвитку подій, виокремила найбільш шокуючу фразу: «Душова одна на крило». Це що нам із Шейріс ще й душ приймати доведеться із чоловіками?! Я зі свистом втягла повітря у легені і безпорадно подивилася на подругу. Судячи з радісного обличчя, її такі «дрібниці» не турбували.

Коли викладацький склад нас покинув, ми продовжили стояти, мовчки переглядаючись. Адепти-старшокурсники тепер отримали можливість вільно підійти та уважніше оглянути нас. Я помітила, як вони впевнено тримаються. На обличчях багатьох читався зверхній вираз. До нас долинали досить їдкі коментарі. Зрозуміло, більшість їх відносилася до нас із Шейріс і рудого. Вирішила, що не звертатиму на це увагу. Тим більше що старшокурсники не зверталися до нас безпосередньо, вважаючи, вочевидь, це приниженням власної гідності. Просто обмінювалися враженнями щодо цьогорічного відбору.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍