Лола Астра - Безмірна залежність

«Знаєш, я теж втомився. Піду нап'юся з горя. Якщо хтось спитає, всі претензії до Маковцевої».

Начебто весело, можна і далі мило спілкуватися, але що потім? Нічого. Адже зустрічі не буде. Ілля не хоче цього. Що робити? Тільки чорний список міг мене врятувати, але для цього потрібен був привід. Я не могла просто так взяти і заблокувати Іллю, бо відчувала б себе винуватою в тому, що сама відмовилася від кохання, своїми власними руками все знищила. Але скільки ще можна було страждати?

Була субота. Я, знесилена, лежала в ліжку і не знала, як бути. Лист. Так, мій прощальний лист, який я готувала на Новий рік! Може, настав час відправити його зараз? Я кинулася до ноутбука і знову почала друкувати. Сльози лилися по моїх щоках, але в той же час мені ставало легше. Ось зараз я надішлю Іллі все це, і він знатиме, як сильно я його кохаю… Стоп.

Скільки разів я писала йому про свої почуття і що отримувала натомість? Лише порожні обіцянки. А скільки разів він казав мені, що я начиталася любовних романів і поводжусь як дитина? А його ставлення до прощальних листів?

«Замість того щоб вирішувати проблеми, ви пишете листи і прощаєтеся. Чого ви цим домагаєтеся? Хочете піти — йдіть, не потрібно зайвих слів», — сказав мені Ілля одного разу.

Я знову розплакалася. Я не могла достукатися до його серця, він не відкривав мені свою душу. Що б я не написала, це нічого не змінить. Але далі так спілкуватися я вже не маю сили, це знищить мене. А просто піти… Ні, я собі цього ніколи не пробачу.

Я злегка переробила листа. З прощального він перетворився на опис моїх почуттів до нього. Це була моя остання спроба достукатися до нього. І я його відправила:

«Коханий, коли у нас все тільки починалося, ти робив все, щоб наше спілкування було найромантичнішим і дивовижнішим у світі. В один прекрасний момент мені раптом здалося, що ми насправді можемо бути разом, з'явилися мрії, а потім біль від того, що вони не можуть втілитися в реальність. Але ти і тут мені підіграв, створюючи ілюзію, що кохаєш мене безмірно, але не віртуально, а по-справжньому, і я повірила.

Я знала тебе ідеально. Для мене ти був розумним, мудрим, ніжним, романтичним, вразливим. Ну, ти це і так знаєш, я багато разів тобі про це казала. Я була впевнена, що ти самотній лише тому, що навколо тебе пусті дівчата, які не відчувають твоє серце, яким потрібні лише гроші, які не можуть зрозуміти всю твою особливість. А я розуміла. Присягаюся, я розуміла, і так хотіла, щоб і ти зрозумів — я поруч, я не ворог, — і щоб ти відкрив мені душу, був щирим зі мною в усьому. Коли людина закохана, вона стає вразливою. Закохавшись у тебе, я стала слабкою, але не дурепою. І мені так хотілося, щоб і ти був щирим зі мною. Скільки разів ти брехав? Але ні, це я брехала собі, обманювалася, закривала очі на те, що ти, на жаль, не кохаєш мене.

Минув час, а я все ще люблю. І ні про що не шкодую. З тобою я щаслива. Це те кохання, яке ніколи не забудеться, це ті відчуття, які хочеться, щоб вони тривали, тривали, тривали…

Ти тільки не забувай, що ти найкращий. Тому що ти забув, ти здався, ти не той хлопець, який вірить у світло і добро, у справжнє кохання. В твоїй душі, незважаючи на те, що ти це заперечуєш з усієї сили, вже оселився страх перед змінами, перед коханням, перед майбутнім. Ти не хочеш ризикувати, не хочеш божеволіти. Для мене все з тобою нове, а ти вже давно втомився, ти не віриш, що тебе можна по-справжньому кохати, а якщо і виникає така думка, то одразу з'являється і страх: а що буде далі? Впевнена, що ще п'ять років тому наша зустріч відбулася б негайно… А зараз…

А може, я все це вигадала, і ти просто з нею, ви щасливі разом, а про мене згадуєте зі сміхом. Що ж, я не проти. Я хочу, щоб ти кохав і був коханим. І щоб ти був щасливий. Ти щасливий? Я ось щаслива, що знаю тебе, і мені не соромно ні за одну секунду моєї слабкості перед тобою.

Я постійно думаю про те, чому так все складається? Чому наше кохання не розвивається, так і залишається лише в наших мріях? Чому ти даруєш мені надію, якщо знаєш від початку, що я тобі не потрібна? Мені не потрібна жалість, мені потрібні любов, щирість.

Ти завжди тримаєш мене на відстані: ні слова про те, як твої справи, як минув твій день, як пройшов твій суд, де ти працюєш. Це неприємно, коли з тобою не діляться нічим, коли ти потрібен тільки для красивих слів.

Якби я не будувала плани, а просто пливла за течією, то все зараз було б добре. А знаєш чому? Тому що мені було б все одно. Але хіба так повинно бути в любові? Чому ми вчасно не зупинилися? Ти ж досвідченіший, мудріший, ти міг зупинити все це. Замість цього я боюся втратити тебе не тільки як кохану людину, але і як друга.

Я знаю, що ти гарна людина. Просто знаю це. Я ще ніколи не помилялася в людях. Я вигадала тебе? Можливо, але тільки твою любов до себе. У всьому іншому я не помилилася: ти найкращий чоловік на землі, ти не хочеш обтяжувати себе стосунками, бо знаєш, що будеш найкращим чоловіком у світі, і тоді тобі доведеться нести відповідальність не тільки за себе. Цього ти і боїшся. Але тут ніхто не зможе переконати тебе, крім тебе самого. А може, ти просто не зустрів ту дівчину, яка розбудить в тобі бажання боротися і йти до кінця. Спочатку мені було дуже боляче усвідомити, що це не я, але зараз я просто хочу, щоб ти був щасливий, нехай і з іншою.

Чого ти боїшся, Ілля? Чого ти хочеш від життя? Чи віриш ти в любов? Чи