Харукі Муракамі - 1Q84. Книга ІІ

«Lady Jane», з шинки, грибів і неполірованого рису приготував плов, а з місо, тофу й морської капусти — суп. Зварив цвітної капусти й полив її соусом кері. З квасолі й ріпчастої цибулі зробив салат. Тенґо готував їжу без жодних труднощів. Мав звичку думати за такою роботою. Про буденні проблеми, математичні задачі, оповідання або метафізичні твердження. Коли в кухні працював руками, то міг думати логічніше, ніж коли нічого не робив. Та хоч скільки думав, не зумів догадатися, де це «особливе місце», на яке натякала Фукаері. Намагаючись навести лад у безладі, він переконувався у марності своїх спроб. Кількість місць, куди він міг добратися, була обмеженою.

Вечеряли вони за столом одне навпроти одного. Розмова не клеїлася. Як подружжя, що втомилося одне від одного, вони мовчки підносили їжу до рота й думали щось своє. А може, й нічого не думали. Особливо важко було розпізнати, думає чи не думає Фукаері. Після їди Тенґо пив каву, а Фукаері смакувала пудингом, який вийняла з холодильника. Хоч би що вона їла, вираз її обличчя не змінювався. Здавалося, вона думає тільки про жування.

Тенґо сів за робочий стіл і, як радила Фукаері, спробував згадати щось про Аомаме.

У вас є що згадати про неї? Це може стати вам у пригоді.

Однак Тенґо не міг зосередитися на такій роботі. На програвачі крутився інший альбом гурту «Rolling Stones» з піснею «Little Red Rooster», записаною в той час, коли Мік Джаґґер до безтями захопився чиказьким блюзом. Непогана музика. Але якщо глибоко поміркувати, то не для людини, яка всерйоз намагається докопатися до чогось у своїй пам'яті. У гурту «Rolling Stones» майже немає такої щедрості. І він подумав, що десь у тихому місці йому треба побути наодинці.

— Я вийду трохи надвір, — сказав Тенґо.

Поглядаючи на футляр з під альбому гурту «Rolling Stones», який тримала у руках, Фукаері начебто байдуже кивнула.

— Хоч би хто прийшов, нікому не відчиняй, — застеріг він.

Якийсь час Тенґо в темно-синій тенісці з довгими рукавами, акуратно випрасуваних штанах з цупкої бавовняної тканини кольору хакі і туфлях на гумовій підошві йшов до станції, але недалеко від неї звернув у пивничку «Муґіатама» й замовив бочкового пива. В цьому невеличкому закладі, що вміщав заледве двадцять чоловік, можна було випити й перекусити. Він і раніше кілька разів сюди заходив. Пізнього вечора там завжди галасувала молодь, а от від сьомої до восьмої відвідувачів було порівняно мало й панувала приємна тиша. Пивничка годилася для того, щоб, сівши за стіл у кутку й сьорбаючи пиво, читати книжку. На стільці було зручно й приємно сидіти. Звідки взялася така назва[19] й що вона означає, Тенґо не здогадувався. Можна було спитати в офіціанта, але вести балачки про се про те з невідомим відвідувачем не входило в його обов'язки. Зрештою, якщо походження назви залишиться невідомим, шкоди від цього не буде. Так чи інакше, пивничка з такою назвою справляла приємне враження.

На щастя, в ній не лунала музика. Сівши за столик біля вікна, Тенґо пив пиво фірми «Carlsberg», гриз різноманітні горіхи з полумисочка й згадував про Аомаме. Спогади про неї повертали його знову до того часу, коли він був десятирічним підлітком. Відтворювали один поворотний пункт в його житті. В десятирічному віці Аомаме потиснула йому руку, а після того він відмовився ходити вслід за батьком, який збирав абонентну плату для «NHK». А згодом він на власному досвіді дізнався, що таке ерекція і полюція. В житті Тенґо це був один поворотний пункт, який, напевне, настав би, навіть якби Аомаме не потиснула йому руку. Раніше чи пізніше. Однак Аомаме спонукала його до такої зміни. Наче штовхала у спину.

Тенґо довго вдивлявся у розкриту ліву долоню. «Десятирічна дівчина стиснула цю руку й щось у мені сильно змінила», — подумав він. Чому так сталося, не міг собі логічно пояснити. Однак тоді надзвичайно природним чином між ними встановилося взаєморозуміння і взаємоприйняття. Повне, майже як чудо. Таке трапляється в житті людини нечасто. Іноді, можливо, тільки один раз. Але в ту мить Тенґо не міг до кінця усвідомити, яке вирішальне значення матиме ця подія для нього. І не лише тоді. Ще зовсім недавно насправді не розумів її наслідків. Він лише невиразно плекав її образ у своїй душі.

Мабуть, тепер, у свої тридцять, вона зовні сильно перемінилася. Напевне, стала високою, повногрудою, природно, з іншою зачіскою. Якщо покинула «Братство свідків», то по-своєму користується косметикою. Можливо, носить дорогий модний одяг. Тенґо уявляв собі, як вона у костюмі від Кальвіна Клайна, у туфлях на високих підборах жваво йде вулицею. Звісно, це можливо. Адже коли людина росте, то зазнає зовнішньої зміни. Можливо, вона зараз у цій пивничці, але він її не помічає.

Нахиляючи склянку з пивом, Тенґо озирнувся навколо. «Вона недалеко звідси. Туди можна дійти пішки». Так сказала Фукаері. Він довіряв її словам. Якщо Фукаері так сказала, то це можливо.

Однак, крім нього, в пивничці сиділа перед шинквасом молода парочка, схожа на студентів, і, притулившись одне до одного, про щось жваво й щиро розмовляла. Поглядаючи на них, Тенґо, як ніколи, відчув глибоку тугу. Подумав, що в цьому світі він абсолютно самотній, ні з ким не пов'язаний.

Він злегка приплющив очі, зосередився й знову уявив собі аудиторію початкової школи. Цю ж картину він подумки бачив заплющеними очима учора вночі, коли під час громовиці мав статевий акт з Фукаері. Реально, дуже конкретно. Завдяки цьому його спогад, здавалося, став набагато яскравішим, ніж завжди. Так, ніби нічна злива змила з нього пилюку.

Тривога, сподівання і страх розповзлися повсюди в порожній аудиторії і, як маленькі боязливі звірятка, причаїлися — хто де міг. Класна дошка із залишками формул, надламаний шматок крейди, збляклі дешеві штори, квітка із забутою назвою у вазоні на кафедрі, приколоті на стіні дитячі картини, карта світу за кафедрою, запах навоскованої підлоги, погойдування штор, радісні дитячі крики, що долинали з вікна, — усю цю картину Тенґо дуже виразно відтворював у своїй голові. Простежував одну за одною ознаки, задуми й загадки, що в ній містилися.

Упродовж кількох секунд, коли Аомаме стискала його руку, Тенґо побачив багато чого і все це точно, як фотоапарат, закарбував на сітківці. Ця картина, яка допомогла йому прожити наступні десятиліття, сповнені страждань, завжди супроводжувалася сильним відчуттям дівочих пальців. Її права рука незмінно підбадьорювала Тенґо, який дорослішав натужно, в муках. «Усе гаразд! Ти маєш мене!» —