Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

— Тоді вигадайте щось інше. Тут і там усі скиглять, що я надміру збільшую норму бойових вильотів, а ви ще лізете їм у душу зі своїми богами, раями й смертями! Тут потрібен принципово новий підхід. Скажімо, чим погано було б помолитися за щось корисніше — от хоч би за купчастий візерунок бомбометання, га? За візерунок бомбометання молитися можна?

— Як вам сказати, сер… Мабуть, таки можна… — невпевнено відповів капелан. — Але в цьому разі я буду просто зайвий. Ви можете цілком обійтися й без мене.

— Можу, звичайно, можу! — відрубав полковник. — Ну, а ви, по-вашому, тут для чого? Я міг би сам купувати собі харчі, але це — обов’язок Майла, ось чому він і забезпечує харчами всі інші полки в цьому регіоні. А ваш обов’язок — читати людям молитви, і відтепер ви перед кожним бойовим вильотом будете молитися за купчастий візерунок бомбометання. Вам ясно? По-моєму, купчастий візерунок бомбометання справді заслуговує того, щоб за нього молилися. Бо це неодмінно припаде до вподоби генералові Штирхеру, і усі ми зробимо великий крок до мети. Генерал Штирхер вважає, що дані фоторозвідки виглядають значно краще, коли бомби падають ближче одна до одної.

— Генерал Штирхер, сер?

— Саме він, капелане! — поблажливо хихотнув полковник, помітивши, що капелан зовсім розгубився. — Між нами кажучи, схоже, що генерал Бидл доживає в нашій бригаді останні дні, на його місце йде генерал Штирхер. Коли б це сталося, то я б, признатися, тільки радів. Генерал Штирхер — чудова людина, і думаю, з ним нам усім буде краще. Але, можливо, ця справа заглухне, і в нас залишиться генерал Бидл. Коли б це сталося, я б, признатися, тільки радів, бо генерал Бидл — теж чудова людина, і думаю, що з ним нам усім теж буде краще. Сподіваюсь, однак, капелане, що далі вас це не піде. Я б зовсім не хотів, щоб хтось із них подумав, ніби я підтримую іншого.

— Слухаюся, сер!

— От і чудово! — вигукнув полковник і бадьоро звівся на ноги. — Але ж усі ці балачки не забезпечать нам місця в «Сатердей Івнінг Пост», га, капелане? Тож давайте ближче до діла. Тільки майте на увазі, поки що ні слова про це підполковникові Порку. Ви мене розумієте?

— Так точно, сер.

Полковник Пескарт став задумливо походжати по вузькому проходу між помідорами в верейках та письмовим столом і кріслами посеред кабінету.

— Оскільки у вас немає допуску до секретної інформації,— сказав він, — вам доведеться чекати за дверима, поки скінчиться інструктаж. Вас впускатимуть, коли майор Денбі почне звіряти годинники. Гадаю, що точний час не є військовою таємницею. Дамо вам півтори хвилини. Ви вкладетесь у півтори хвилини?

— Думаю, що так, сер. Але для цього вам доведеться заздалегідь випустити з інструкторської атеїстів і впустити туди нижні чини.

— Які ще в біса атеїсти? — застигши на місці, ревнув полковник Пескарт, і вся його постава круто перемінилася, а голос забринів від праведного, войовничого обурення. — В моєму підрозділі атеїстів немає! Адже атеїзм — це штука протизаконна, га? Так чи не так?

— Ні, сер.

— Ні? — здивувався полковник. — В усякому разі, це штука антиамериканська, га?

— Я не певний, що це так, сер, — відповів капелан.

— Зате я певний! — гарикнув полковник. — І ми не дозволимо якійсь жменьці паршивих атеїстів підривати відправу наших священних обрядів. У мене вони не дістануть жодних потурань. Нехай кожен залишається на своєму місці й молиться разом з усіма. А потім — до чого тут якісь нижні чини?! Якого чорта вони взагалі мають бути присутні?!

Капелан знову відчув, що червоніє по самі вуха.

— Даруйте, сер, я не припускав, що ви будете заперечувати проти присутності нижніх чинів на молебні, адже завдання вони виконуватимуть разом з офіцерами.

— Ще чого! У нижніх чинів є свій власний бог, тож має бути у них свій власний капелан, хіба не так?

— Ні, сер, не так.

— Що за дурниці? Отже, по-вашому, вони моляться тому самому богові, що й ми?!

— Саме так, сер.

— І він їх слухає?!

— Думаю, що так, сер.

— Ну й діла, хай йому біс! — зазначив полковник і пирхнув собі під ніс: такого кумедного сюрпризу він навіть не чекав. Настрій у нього знову зіпсувався, і він знервовано почав пригладжувати рукою свої короткі, чорні, шпакуваті кучерики. — То що, ви й справді гадаєте, що слід було б допустити на молебень нижні чини? — заклопотано запитав він.

— По-моєму, тільки так і було б справедливо, сер.

— А от я б їх нізащо не допускав, — довірчо признався полковник і знову забігав по кабінету, люто хрускаючи кісточками пальців. — Тільки зрозумійте мене правильно, капелане. Я не з тих, хто вважає, ніби кожен рядовий чи сержант — це неодмінно брудна й смердюча тварюка. Ні! Просто в інструкторській мало місця. Хоча, по правді кажучи, воно й ні до чого, щоб наші офіцери запанібратствували з нижніми чинами ще й на землі. Вони й так надто тісно стикаються з ними там, у повітрі. Розумієте, капелане, дехто з моїх найкращих друзів — нижні чини, та на більше хай вони не розраховують. Скажіть чесно, капелане, невже ви хотіли б, щоб ваша сестра вийшла заміж за якогось там сержанта?

— Моя сестра — сама сержант, сер, — відказав капелан.

Полковник знову прикипів до місця й пильно глянув у вічі капеланові: чи той не глузує з нього?

— Що ви хочете цим сказати, капелане? — обережно запитав він. — Чи ви не можете без жартів?

— Я зовсім не жартую, сер, — квапливо запевнив його капелан, страшенно зніяковівши. — Вона — старший сержант… Служить у морській піхоті.

Полковник завжди недолюблював капелана, а зараз відчував до нього особливу відразу, до якої примішалася ще й підозра — він аж нашорошився весь у передчутті небезпеки: а чи не інтригує цей тип проти нього і чи не є його смиренність облудною машкарою, за якою десь глибоко ховається запекла гординя зрадливого пронози? Було щось кумедне в капелановій поставі, і нараз полковник з полегшенням здогадався, що саме: той весь час стояв виструнчившись, бо він забув сказати йому: «вільно». Ну от і стій так, злостиво вирішив полковник, щоб зайвий раз підкреслити, хто є хто, і не підірвати власний престиж, визнавши, що знову дав маху.

Він понуро втупився у вікно і заглибився в тяжкі роздуми. «Від нижніх чинів так і сподівайся якоїсь підлоти», — думав він. Унизу, поруч із будинком штабу, бовванів тир для стрільби по тарілочках, який він