Сьюзен Коллінз - У вогні

Уперше в житті я збагнула значення вислову «не сип мені сіль на рану», бо від солоної води рани так пекли, що я мало не знепритомніла. Але з’явилося й інше відчуття — полегшення. Тому я вирішила проекспериментувати і дуже обережно занурила у воду тільки долоню. Боляче, але хай там як, а терпіти можна. Під блакитною поверхнею води я бачила, як з моїх ран сочиться молочно-біла субстанція. У воді вона помалу танула, а разом із нею танув і біль. Я розстібнула пояс і зняла комбінезон, який був ніби погризений мишами. Взуття та спідня білизна загадковим чином не зазнали жодного ушкодження. Помаленьку, по одній кінцівці я занурювалась у воду й очищалася від отрути. Піта робив те саме. Але Фіней, який від першого доторку відскочив од води, лежав долілиць на піску — чи то не хотів купатися, чи то не мав сили.

Нарешті, коли найгірше було позаду, я під водою розплющила очі, втягла воду ніздрями й висякалась, а потім довгенько полоскала горло, щоб і звідти вимити всю гидоту. Нарешті я була готова допомогти Фінею. Ногу я знову відчувала, а от руки і досі судомило. Я не могла дотягти Фінея до води, до того ж гострий біль може його вбити. Отож тремтячими руками я набрала пригорщу води і вилила йому на долоню. Оскільки він був не у воді, отрута виходила назовні у вигляді маленьких туманних хмаринок, від яких я старалася триматись подалі. Тепер уже й Піта оговтався й допомагав мені. Він розрізав Фінею комбінезон. Десь знайшов дві великі мушлі, значно глибші, ніж пригорщі. В першу чергу ми лікували Фінеєві руки, які були уражені найбільше, і хоча з них уже вийшло чимало туману, Фіней майже ні на що не реагував. Він просто лежав із заплющеними очима і зрідка стогнав.

Я роззирнулася, щоб пересвідчитися, чи нема загрози. Так, була ніч, але місяць світив занадто яскраво — нема де причаїтися. Нам просто пощастило, що ніхто досі на нас не напав. Ми б побачили, якби кар’єристи з’явилися від Рогу достатку, але якби на нас напали всі четверо, їхня перевага була б очевидною. А якщо вони попервах нас не помітили, то Фінеєві стогони скоро привернуть їхню увагу.

— Слід занурити його у воду цілком, — прошепотіла я.

Але поки Фіней у такому стані, зробити ми цього не зможемо. Піта кивнув на ноги Фінея. Ми взяли по нозі, розвернули Фінея на сто вісімдесят градусів і повільно почали затягувати його в солону воду. Помалу, по кілька дюймів за раз. Спочатку занурили по кісточки. Почекали трошки. Потім занурили до середини литки. Ще почекали трошки. Тоді по коліна. Білі хмаринки раз по раз сочилися з тіла, і Фіней стогнав. А ми продовжували дюйм по дюйму проводити детоксикацію. І що довше я сиділа у воді, то краще почувалася. Це відчула не тільки шкіра, але й мозок і м’язи. А ще я бачила, що обличчя Піти вже не перекошене, повіки розліпилися, куточки вуст вирівнялись.

Поступово Фіней оговтувався. Він розплющив очі, сфокусував на нас погляд і усвідомив, що йому допомагають. Я поклала Фінеєву голову собі на коліна, і ми занурили його в лікувальну воду по шию. Коли він нарешті зміг підняти над водою руки, ми з Пітою обмінялись усмішками.

— Фінею, залишилась тільки голова! Це найгірша частина процедури, але ти почуватимешся значно краще, якщо зможеш її витримати, — пояснив Піта.

Ми допомогли Фінею сісти й тримали його за руки, доки той прочищав очі, ніс і горло. Але горло і досі було сильно уражене, говорити Фіней не міг.

— Піду подою дерево, — повідомила я хлопцям.

Я намацала на поясі втулку, яка, на щастя, і досі висіла на ліані.

— Давай я спочатку зроблю дірку, — запропонував Піта. — А ти поки що посидь із ним. Ти ж цілителька.

«Дуже смішно», — подумала я. Але вголос цього не промовила: хай Фіней вважає, що так і є. Він постраждав від туману найбільше, хоч я і не могла зрозуміти чому. Може, через те, що він більший на зріст і кремезніший, а може, більше за всіх напружувався. Та ще й Магс. Я й досі не могла втямити, що сталося. Чому він по суті покинув її напризволяще, щоб нести далі Піту. Чому вона погодилася, чому сама без вагань пішла просто на смерть. Бо вона стара і дні її і так полічені? Чи, може, вони вирішили, що Фіней матиме більше шансів на перемогу, якщо ми з Пітою будемо в його союзниках? Виснажений вигляд Фінея підказував мені, що зараз не час запитувати.

Натомість я спробувала зібратися. З подертого комбінезона я зняла брошку з переспівницею та причепила її на футболку. Плавучі пояси, либонь, кислототривкі, оскільки на вигляд були як новенькі. Плавати я вмію, тому для цього пояс мені не потрібен, але Брут своїм відбив мою стрілу, тому я знову оперезалася поясом, сподіваючись, що він забезпечить мені бодай якийсь захист. Я розплела косу й пальцями розчесалася — після ядучого туману на долонях залишалися цілі пасма. Потім те, що зосталося, знову заплела в косу.

Піта знайшов гарне дерево кроків за десять від вузької смуги піску. Нам із Фінеєм видно його не було, але удари ножем по стовбуру чулися дуже виразно. Цікаво, що трапилося з шилом. Магс або загубила його, або забрала з собою в туман. У будь-якому разі нема чого про нього згадувати.

Я трохи віддалилася від берега і тепер плавала на мілководді, перевертаючись то на спину, то на живіт. Якщо нас із Пітою морська вода полікувала, то Фінея вона змінила цілком. Він помалу почав рухатися, перевіряючи кінцівки, а тоді поплив. Але зовсім не так, як плаваю я: ритмічно гребу собі руками й ногами. Здавалося, якась невідома морська тварина вертається до життя. Він пірнав і виринав, відпльовувався й перекидався у воді, закручуючи спіраль, від самого погляду на яку в мене починало паморочитись у голові. А потім, коли Фіней просидів під водою так довго, що я вже думала: він потонув, знагла голова його вигулькнула просто поряд зі мною, я аж підскочила.

— Не роби так, — буркнула я на нього.

— Як? Не пірнати чи не виринати? — уточнив він.

— Ніяк! Не так і не так! Просто відкисай у воді й поводься, як гарний хлопчик, — мовила я. — А