Карел Чапек - Війна з саламандрами. Мати. Оповідання

Ондра. Авжеж, матусю…

Мати. От бач!

Два постріли в саду.

Батько (підводить голову). Що це?

Мати. Нічого. То хлопці стріляють у мішень. Корнель… і Петр.

Батько. Добре. Хто не вміє стріляти, той ні на що не придатен.

Мати. Наш Тоні не стрілятиме, Ріхарде. У нього не така вдача. Ондра теж не любив стріляти, правда ж, Ондро? Ти знав самі книжки, як і Тоні…

Ондра. Але в Тоні це як гашнш, матусю. Він снить наяву. А це недобре.

Мати. Та він же ще дитина!

Ондра. Ти про нього довіку думатимеш так.

Мати. Бо він слабенький!

Батько. Треба тобі взяти його в руки, любонько, щоб він привчався до чогось серйозного.

Мати. А я не хочу! Я не хочу, щоб Тоні вже тепер убгав собі щось у голову! Я більше не пущу його сюди…

Батько. А чому?

Мати. Бо ви захочете впливати па нього! Бо ви йому нашіптуватимете: «Будь чоловіком, Тоні, будь чоловіком! Роби щось! Іди за щось умирати: за славу, за честь, за правду…» Ні, я не згодна, чуєте? Не займайте Тоні!

Батько. Ну що ти, матусю! Невже ти хочеш зробити з нього дівчину?

Мати. Я хочу, щоб він був мій. Ти не маєш на нього ніякого права, Ріхарде! Тебе вже на світі не було, як він народився. Тоні мій, тільки мій, розумієш? І я його сюди не пущу!

Ондра. Матуся, певне, вважає, що ми погане товариство.

Мати. Атож. Бо ви мертві.

Постріли в саду.

Ондра. Мамо, ти нас боїшся?

Мати. Ну як би я могла боятись вас, синочку! Підійди ближче, Ондро, покажися мені! Якби ти знав, як тобі личить білий халат! Я завжди думала, як ти сидітимеш біля мене, коли… коли я прощатимуся з дітьми…

Ондра. Та що це ти, матусю! Ти ще довго будеш із ними! Весь час, весь час!

Батько. Наша матуся сильніша, ніж їй здається. (Підходить до столика з шахівницею). Хто це тут грав, серденько?

Мати. Петр із Корнелем. Казали, що це твоя задача.

Батько. Правда. Я колись почав був її розв’язувати.

Мати. Хлопці посварились через неї. Корнель хотів, щоб Петр пішов на де п’ять.

Батько. Слушно. І я пішов би на де п’ять.

Мати. Але Петр сказав, що є інше розв’язання. Вони з Корнелем раз у раз заводяться.

Батько (замислено). Інше розв’язання? Яке ж це?.. Може, тепер є нова шахова школа. Хіба що спершу піти оцим пішаком… Цікаво! Здається, Петр має якусь рацію.

Дверима зовсім нечутно входить Їржі в пілотському комбінезоні.

Їржі. Добривечір, матусю. Здрастуй, тату. Здоров, Ондро.

Батько (обертається). А, Їрка!

Ондра. Здрастуй.

Мати. Чого це так рано, їржичку? Літав сьогодні?

Їржі. Літав, мамо. Ох, як гарно літалось!

Мати. Добре, що ти вже вдома. Бо я не люблю, коли ти літаєш. Я тоді так боюся… Сьогодні хоч не пізно прийшов.

Їржі. Бо я, мамо… зразу до тебе.

Батько. Слушно. А знаєш, тобі це вбрання дуже личить.

Мати (підводиться, охоплена жахом). Стривай… Їржі, ти бачиш… тата… і Ондру?

Їржі. Бачу, матусю, аякже.

Мати. Але ж вони… вони мертві, Їрко! Як ти можеш їх бачити… Як ти можеш із ними говорити… Їржі!

Їржі. Та розумієш, мамо… Тільки не сердься. У мене щось зламалося в літаку. От і все.

Мати. Їрко, з тобою щось сталося?

Їржі. Ні, матусю, нічого. Справді, навіть не заболіло. Бач, у мого літака відломилося крило… ну, і от…

Мати. Їржі, ти щось приховуєш від мене!

Їржі. Не треба сердитись, матусю, але я вбився. Мати. Ти… ти…

Їржі. Мамо, прошу тебе, не хвилюйся!

Мати. То ти мертвий, Їржичку?.. Їржі, Так, мамо. Я… ну, як то кажуть, мертвий, Мати (стогне). Боже мій, Їржі! Їржичку!

Ондра, Тихо, тихо, матусю. Заспокойся.

Мати. Їрко, тебе нема, ти вбився!

Батько. Ти повинна мужньо знести цю втрату, люба моя. Адже бачиш — він помер, як герой. Це була прекрасна смерть.

Мати (мов скам'яніла). Прекрасна смерть. От і маєш, Ріхарде! От і маєш!

Їржі. Мамо, так ніхто ж не винен! Бач, я хотів спробувати одне діло., та мотор підвів. Я й сам не знаю, як воно сталось.

Мати. Мій Їрка… (Падав в крісло й плаче). Ондра. Не займай її. Хай поплаче, їй полегшав, (Стає біля неї).

Батько (відводить Їржі набік). А що ти пробував зробити, Їржику?

Їржі. Побити рекорд висоти, тату. З вантажем. Півтори тонни.

Батько. А… це має якесь значення — такий рекорд?

Їржі. Має, тату. Наприклад, під час війни — летіти якнайвище з найбільшим вантажем бомб…

Батько. Правда. Це неабищо. Їржі. Або в повітряному транспорті… Адже там, угорі, нема ні хмар, ні вітру. Це знаєш як зручно! Батько. Ну, і високо ти піднявся?

Їржі. Трохи вище дванадцяти тисяч метрів; але раптом у моторі почались перебої…

Батько. А це рекорд?

Їржі. Рекорд, тату. В цій категорії — світовий рекорд.

Батько. Що ж, добре. Я радий, синку, Їржі. От тільки… коли я впав, то все розтовклося, тату. І альтиметр, мабуть, розбився. Шкода. Батько. Чому?

Їржі. Бо як же тепер установлять, що я піднявся так високо?

Батько. Байдуже, Їрко. Важливо, що ти піднявся, Їржі. Так ніхто ж про це не дізнається!

Батько. Але ж рекорд побито — ось що головне. І хто б подумав, що ти, Малим тільки й знав іграшки… Ну, поздоровляю, сину.

Мати (стогне). Їржі… Їржичку…

Ондра. Заспокойся, матусю.

Батько. Не плач, серденько. Справа була варта заходу. То вже не плач. Ще ж із похороном стільки клопоту…

Їржі. Мамо, ти не дивись на мене, коли мене принесуть, чуєш? Те, що принесуть, — то вже не я. Я тут такий, як був… і ти ніколи не бачитимеш мене інакшим, правда?

Мати. Чому ти не сказав мені, що хочеш так високо злетіти? Я б тебе не пустила.

Їржі. Не можна було, мамо. Я мусив.

Мати. І як ти наважився на таке, Їржичку, що це ти забрав собі в голову! Нащо був тобі той рекорд?

Їржі. Та коли маєш таку добру машину… Просто мимоволі., Ти, матусю, цього не зрозумієш. Воно само тебе тягне… наче машина підказує.

Стук у двері.

Батько (вимикає лампочку під своїм портретом; настає глибока сутінь). Не муч себе так, рідненька.

Мати. Мій Ірка! Такий гарний, здоровий хлопець! Нащо… Нащо…

Їржі (дедалі тихше). Ти цього не розумієш, матусю, ти цього не можеш