Дуглас Адамс - Автостопом — по Галактиці

самі передчасно перетворюються на старих структурних лінгвістів, дратуючись на саму згадку про молоде покоління. Структурна лінгвістика — наука сумна і невесела, а її адепти ніколи не жили в мирі між собою і багато з них проводять надто багато вечорів, намагаючись втопити свої проблеми у їжі з водою. Номер Другий стояв перед ванною капітана і тремтів від розчарування.

— Невже ви не хочете допитати полонених, сер? — застогнав він.

Капітан спантеличено видивився на нього.

— На якого біси мені це робити? — запитав він.

— Щоб отримати від них інформацію, сер! Щоб дізнатися, чому вони тут з’явилися!

— О, ні, ні, ні, — сказав капітан. — Я гадаю, вони просто завітали на келишок джинан тоніксу, правда?

— Але ж, сер, вони мої бранці! Я повинен допитати їх.

Капітан поглянув на них з сумнівом в очах.

— Ну, гаразд, — сказав він, — якщо тобі так хочеться. Запитай, чого б вони бажали випити.

В очах Номера Другого з’явилися лиховісні вогники. Він поволі підійшов до Форда Префекта і Артура Дента.

— Ну що, мерзотники, — загарчав він, — заброди… — тицьнув Фордові під ребра свою рушницю системи «Тут тобі й смерть».

— Не дратуйся, Номере Другий, — спокійним тоном зробив зауваження капітан.

— Чого бажаєте випити? — заверещав Номер Другий.

— Як на мене, то непогано було б скуштувати джинан тоніксу, — відповів Форд. — А ти, Артуре? Артур розгублено заблимав очима.

— Що? Ну, я… так, — відповів він.

— З льодом чи без?! — проревів Номер Другий.

— О, з льодом, якщо можна, — сказав Форд.

— А лимон?!!

— Так, будь ласка, — відповів Форд, — а чи немає у вас часом маленьких тістечок? Знаєте, такі з сиром?

— Тут я задаю запитання!!! — визвірився Номер Другий.

Він ледь не луснув від люті.

— Гм, Номере Другий… — м’яко втрутився капітан.

— Слухаю, сер!

— Трохи охолонь, добре? Будь хорошим хлопчиком. Я ж приймаю ванну, щоб розслабитися.

Очі у Номера Другого звузилися і перетворилися на, як їх називають представники Громил, Убивць і К., на колючі щілини. Як бачиться, основне тут полягає в тому, щоб справити на опонента враження, що ви або загубили окуляри, або ось-ось не втримаєтеся і вас з ніг звалить сон. Але й досі залишається незрозумілим, чому такий вираз обличчя викликає переляк. Він наблизився до капітана, він (Номер Другий) міцно стиснув губи.

І знову ж таки, цікаво було б дізнатися, чому такий вигляд говорить про войовничі наміри. Якщо, мандруючи джунглями Траалю, вам би трапилося наткнутися на легендарну Хижу Блощицю, то у вас були б усі підстави дякувати небу, що щелепи її пащеки міцно стиснуті, а не, як це буває набагато частіше, широко відкриті, демонструючи густі заслинені ікла.

Якщо мені буде дозволено нагадати, сер, — засичав Номер Другий до капітана, — то ви не виходите з цієї ванни уже три роки поспіль! — Випустивши свою останню стрілу, Номер Другий розвернувся на п’ятах і гордо попрямував у куток, щоб там перед дзеркалом повправлятися кидати пронизливі погляди.

Капітан зручніше вмостився у ванні і несміливо усміхнувся Фордові Префекту.

— Знаєте, при такій праці, як моя, доводиться дбати про відпочинок, — сказав він.

Форд поволі опустив руки. Жодної реакції. Артур теж опустив руки.

Ступаючи поволі і обережно, Форд наблизився до п’єдесталу, на якому стояла ванна. Він торкнувся до нього рукою.

— Красива річ, — збрехав він.

Хотів би він знати, чи можна усміхнутися. Поволі і обережно він усміхнувся. Небезпеки не було.

— Гм… — звернувся він до капітана.

— Так? — сказав капітан.

— Мені цікаво, — сказав Форд, — чи можна мені поцікавитися, у чому насправді полягає ваша робота?

Чиясь рука лягла йому на плече. Він різко повернувся.

То був перший помічник капітана.

— Ваші напої, — сказав він.

— О, спасибі, — подякував Форд. Він і Артур взяли до рук чарки. Артур зробив маленький ковток і був здивований, коли виявилося, що напій на смак нагадує віскі з содовою.

— Тобто я хочу сказати, що я не міг не помітити, — сказав Форд, потягуючи з чарки і собі, — трупи. У морозильній камері.

— Трупи? — перепитав здивований капітан.

Форд помовчав і замислився. Ніколи не приймай нічого на віру, подумав він. Чи може бути так, що капітан навіть не підозрює, що у нього на борту п’ятнадцять мільйонів трупів?

Капітан привітно закивав йому. Крім того Фордові здалося, що той бавиться гумовою качечкою.

Форд роззирнувся навколо. Номер Другий час від часу зиркав на нього в дзеркало: його очі ні на мить не зупинялися. А перший офіцер просто стояв собі поруч, тримаючи в руках тацю з напоями і великодушно усміхався.

— Ви сказали трупи? — ще раз перепитав капітан.

Форд облизав губи.

— Так, — сказав він, — я маю на увазі усіх тих мертвих стерилізаторів телефонів і бухгалтерів, які, як вам відомо, знаходяться внизу, у морозильній камері.

Капітан здивовано подивився на нього. Потім він закинув голову і засміявся.

— О, та вони не мертві, — сказав він, — Боже мій, ні, ні, вони просто заморожені. Колись вони оживуть.

Форд зробив те, що з ним трапляється дуже рідко. Він закліпав очима від здивування.

Артур, здається, уже виходив із стану остовпіння.

— Тобто там у вас повний відсік морожених перукарів? — запитав він.

— Авжеж, — відповів капітан. — Їх там мільйони. Перукарі, втомлені життям телевізійні продюсери, страхувальні агенти, працівники відділу кадрів, охоронці, відповідальні за підтримку зв’язків із громадськістю, консультанти з питань менеджменту і ще безліч різних професій. Ми збираємося колонізувати якусь планету. Форд ледь-ледь похитнувся.

— Дух захоплює, правда? — сказав капітан.

— Як? Невже з цими людьми? — здивувався Артур.

— Ах, ви мене тільки правильно зрозумійте, — сказав капітан. — Наш зореліт тільки один з багатьох кораблів Флоту Ковчега. Наш корабель — це Ковчег Б, розумієте? Вибачте, ви б не могли напустити трохи гарячої води для мене?

Артур виконав його прохання, і у ванні завирував водоспад пінистої рожевої води. Капітан зітхнув від задоволення.

— Велике спасибі, мій дорогий друже. Пригощайтеся, будь ласка, напоями.

Форд перехилив у себе келишка, узяв пляшку з таці першого помічника і знову наповнив чарку по вінця.

— А що таке, — запитав він, — корабель Б і що таке Ковчег?

— А ось усе це, — відповів капітан, весело розбризкуючи гумовою качечкою навколо себе пінисту воду.

— Так, — мовив Форд, — але ж…

— Гаразд, щоб ви знали, сталося ось що, — сказав капітан. — Наша планета, зоряна система, з якої ми вирушили, була, так би мовити, приречена.

— Приречена?

— О, саме так. Отож усім і спало на думку: спакуємо усе населення на гігантські зорельоти і рушимо до якоїсь іншої планети. Переповівши усю історію кількома словами, він відкинувся у ванні і задоволено застогнав.

— Ви маєте на увазі менш