Лі Бардуго - Шістка воронів

Інеж подала знак Матаясові, і той приєднався до них, вистрибнувши з балки.

— Що сталося? — запитав один із в’язнів равканською. Голос був наляканий.

— Тіґ! — різко проревів фієрданською Матаяс. В’язні у фургоні зашепотілися, наче всі дізналися про них. Мимохіть Інеж теж випрямила спину. Щойно Матаяс промовив це слово, уся його поведінка змінилася, наче, вигукнувши єдину різку команду, він зробив крок назад і опинився у формі дрюскеле. Інеж нервово подивилася на нього. Вона вже почала почуватися затишно біля Матаяса. Звичка, якої легко було набути, але все одно дуже нерозсудлива.

Каз відімкнув шість пар колодок на руках і ногах. Один за одним Інеж і Матаяс вивантажили шість в’язнів, що стояли найближче до дверей. Не було часу, щоб роздумувати про зріст або поставу чи навіть про те, звільняють вони чоловіків або жінок. Вони відтягли людей до краю яру, не зводячи очей із того, як просувалися охоронці на дорозі.

— Що сталося? — наважився запитати один із в’язнів. Але у відповідь почулося лише чергове швидке «Тіґ!» від Матаяса, і чоловік замовк.

Коли вони зникли з поля зору, Ніна вповільнила пульс в’язнів, і люди знепритомніли. Лише після цього Вілан зняв із них мішки: чотири чоловіки, один із яких досить старий, жінка середнього віку й шуанський хлопчик. Це точно не був ідеальний вибір, але, можливо, вартові не надто перейматимуться точністю. Зрештою, чи багато проблем може завдати група в’язнів у ланцюгах і кайданах?

Ніна зробила людям уколи зі снодійним розчином, щоб подовжити їхній відпочинок, а Вілан допоміг їм покотитися під дерева на дні яру.

— Ми збираємося просто залишити їх там? — прошепотів хлопчик Інеж, поки вони квапилися назад до фургона, тримаючи в руках мішки полонених.

Очі Інеж зосередилися на вартових, котрі рухали дерево, і вона не подивилася на хлопчика, відповівши:

— Вони достатньо швидко прокинуться й втечуть. Вони можуть навіть дістатися до узбережжя й здобути свободу. Ми робимо їм послугу.

— Це не скидається на послугу. Це виглядає, наче ми залишаємо їх у канаві.

— Тихо, — наказала дівчина. Не місце й не час для моралізаторських ігор зі словами. Якщо Вілан не знає різниці між тим, що таке бути в кайданах і звільнитися від них, скоро йому доведеться дізнатися.

Інеж піднесла руки, складені човником, до рота й тихенько затьохкала. У них залишилося чотири, може, п’ять хвилин до того, як вартові розчистять шлях. На щастя, ті здіймали добрячий галас, підбадьорливо лаючись на коня й перегукуючись між собою.

Матаяс першим замкнув на місці Вілана, а потім Ніну. Інеж помітила, як хлопець застиг, коли дівчина прибрала волосся, оголивши білу смужку шиї, щоб він міг застібнути комірець. Поки він застібав залізо довкола її горла, Ніна через плече подивилася йому в очі, і погляди, якими вони обмінялися, могли розтопити цілі милі північної криги. Матаяс швидко рушив геть. Інеж ледве не засміялася. Це все, що знадобилося, щоб дрюскеле втік, а на його місце знову повернувся хлопець.

Джаспер був наступним. Він іще не міг відхекатися після бігу перетятою місцевістю. Підморгнув Інеж, коли вона надягала мішок йому на голову. Чути було, як перегукуються вартові.

Інеж застібнула Матаясові комірець і стала навшпиньки, щоб надягнути йому на голову мішок. Але коли вона рушила далі, щоб надягнути мішок на Ніну, Гриша швидко зарухала очима, нахиляючи голову до дверей фургона. Вона досі хотіла знати, як Каз збирається замкнути їх.

— Дивись, — самими лише губами промовила Інеж.

Каз подав Інеж знак, і вона зістрибнула вниз. Зачинила двері фургона, закріпила колодку й посунула засув на місце. Наступної миті протилежний бік дверей відчинився. Каз просто зняв петлі. Цією хитрістю вони користувалися безліч разів, коли замок був занадто складний, щоб швидко його зламати, чи хотіли, щоб крадіжка здавалася такою, наче її здійснив хтось усередині. «Ідеально, щоб сфабрикувати самогубство», — сказав якось Бреккер, і вона досі не знала, чи говорив він щиро.

Інеж востаннє глянула на дорогу. Чоловіки впоралися з деревом. Кремезніший струшував із рук порох і плескав коня по спині. Інший уже йшов до фургона.

Дівчина вхопилася за край дверей і підтягнулася, протиснувшись усередину. Тієї ж миті Каз поставив на місце петлі. Інеж натягнула мішок на здивоване Нінине обличчя й стала біля Джаспера.

Навіть у тьмяному світлі вона помітила, що Бреккер рухається занадто повільно, що його затягнуті в рукавички пальці сьогодні незграбніші, аніж вона коли-небудь бачила. Що з ним не так? Чому він застиг біля дверей фургона? Щось змусило його завагатися, але що?

Вона почула дзенькіт металу, коли Каз випустив один із гвинтиків. Дівчина пильно подивилася на підлогу фургона й підштовхнула шматочок металу назад до хлопця, намагаючись не зважати на те, як гупало серце.

Каз сів навпочіпки, щоб закрутити другу петлю. Він важко дихав. Інеж знала, що хлопцеві доведеться працювати майже без світла, орієнтуючись на дотик, самому в цих клятих шкіряних рукавичках, котрі він завжди вперто носив, але дівчина не думала, що Бреккер був таким збудженим через це. Почулися кроки з правого боку фургона, один вартовий кричав щось іншому. «Нумо, Казе». Вона не мала часу, щоб позамітати їхні сліди. Що, як вартовий помітить? Що, як він смикне дверцята, а ті просто впадуть із петель, і він побачить Каза Бреккера без кайданів і мішка на голові?

Інеж почула ще одне «дзень». Каз ледь чутно лайнувся. Раптом двері затремтіли — вартовий смикнув за колодку. Бреккер притиснув руки до петель. Смужка світла під дверима стала ширшою. Інеж втягнула повітря.

Петлі витримали.

Знову вигуки фієрданською, ще якісь кроки. Затріскотіли віжки, і фургон покотився вперед, грюкаючи дорогою. Інеж дозволила собі видихнути. У горлі геть пересохло.

Каз зайняв своє місце поруч із нею. Накинув мішок їй на голову, і в ніздрях засмерділо цвіллю. Далі він надягне мішок на себе й сам замкнеться. Досить просто. Дешева витівка фокусника, а Каз знав їх усі. Він притисся своїми руками до її, — від плеча до ліктя, — застібаючи комірець. Тіла притулялися до спини й боку Інеж, юрба тиснула на неї.

Зараз вони були в безпеці. Але, незважаючи на гуркіт фургонних коліс, Інеж могла сказати, що Каз став дихати ще гірше — неглибоко й швидко присвистував, наче тварина, що потрапила в пастку. Вона ніколи б не подумала, що почує такі звуки від нього.

І тому, що вона так уважно слухала, Інеж точно зрозуміла, коли Каз Бреккер, Нечисторукий, виродок Бочки й найневблаганніший хлопець Кеттердама, зомлів.