Ярл Конг - Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг

Розділ 46

- Та не нервуй ти так, все нормально, - шепоче Оля, намагаючись заспокоїти мої нерви, які розігралися не на жарт, і, скоріш за все, всі відбиваються на моєму обличчі. - Мій батько не тиран, хоч і хоче ним деколи здаватися.

Але легко сказати, та дуже важко прислухатися до цієї поради. Оскільки одне діло збрехати, не дивлячись людині у вічі, не спілкуючись з нею особисто, перебуваючи поряд, а інше - зустрітися в одному приміщенні, і дотримуватися попередньої тактики обману. Коли вже про нього дізналися інші, і просто питання часу, коли правда долине до Лероя Валерійовича.

- Олю, а йди но сюди, - з коридору чується дзвінкий голос Тамари Олегівни, по якому і не скажеш, що жінка смертельно хвора. Ця людина приклад для наслідування, як з гордістю варто приймати проблеми, і навіть програвати, з високо піднятою головою таким чином, що переможець не насолодиться своєю вікторією.  - Я без тебе не впораюся.

Тобто? З власним сином не впораєтеся? Невже... Батько подруги з горя... напився? І тепер його потрібно затягнути у квартиру, бо він сам не ладен це зробити? Я ніколи від Олі не чула історій, щоб Лерой Валерійович "славився" цим ділом, навпаки, дівчина не одноразово говорила, що тато підтримує її в походах на танці, в тренажерний зал, чи в будь-яких спортивних починаннях, бо і сам виступає за здоровий спосіб життя. А зараз... смуток взяв гору і синій змій переміг?

Подруга теж здивована таким проханням, тож перед тим, як покинути мене насамоті в кухні, кидає розгублений погляд, нічого не тямлячи.

- Твій батько невиправний, - буквально Оля вийшла, як Тамара Олегівна тут же зайшла, з пакетами в руках, і по логотипу на них, відразу зрозуміло, звідки вони родом, і що в них всередині знаходиться, - казала ж йому, що нічого не потрібно, що все в мене є, так ні, не послухався, замовив доставляння.

- Бабусю, ну ти ж знаєш, як він тебе любить, - слідом в кухні з'являється і подруга, вже морально розслаблена, але фізично у тонусі, бо теж тримає по об'ємному пакету в кожній руці. - Як і я тебе. Ми тебе дуже любимо.

- Я, звичайно, знаю, і я вас дуже обожнюю, але навіщо так витрачатися? Багато зайвих коштів має?

Тривога минає, на зміну їй приходить умиротворення і я навіть дозволяє собі широко посміхнутися, бо хоч це бабуся-лікарка, хоч бабуся-режисер, як в даному випадку, хоч бабуся-кондуктор, та всіх їх об'єднує одне - переживання за достаток їхніх дітей та внуків. Вони собі тисячу разів відмовлять, себе в чомусь обмежать, але своїх пташенят порадують. Хай то буде смачна випічка, невеличкий презент, чи навіть житло у спадок. Все це робиться від щирого серця та з найкращими намірами.

- Як це навіщо, бабусю, он гостю нашу почастуємо, подивися, як вона схудла.

От коза! Знає, що момент з "худою" це теж больова точка практично кожної бабусі, і перекидає стрілки на мене, хитро підморгуючи, поки Тамара Олегівна розкладає прибулий провіант на стіл.

- Це точно, це точно, худа наша Нікуся як тріска. Хоча..., - жіночка на мить відривається від тільки но вивудженого з пакета ананаса, і уважно поглядає на мене, ніби намагаючись визначити на око скільки я наразі важу, - може, наша Нікуся закохалася, і тому береже свою фігурку для якогось хлопчика?

- Хтозна, може, - а Оля і рада підтримати бабцю, тут же завзято цвірінькає поряд, сяючи своїми підступними оченятами. 

Ох, отримає різкою по одному місцю! Ох, як отримає за такі підстави!

- Та ні, не закохалася, - просто переспала ось буквально позавчора. Але ви там собі зайвого не вигадуйте. Просто секс. Нічого більше. Ніякої закоханості. Просто раз, два і на ранок розпрощалися як ні в чому не бувало.

- Тоді давай їж, - Тамара Олегівна підсуває до мене коробку з цукерками, ананас, а на додачу ще і балик. Ну, це щоб не мало було. - До речі, щодо закоханості. Я думала трішки пізніше запитати, але якщо вже зачепили цю тему... Нікусь, в Олічки ж через тиждень день народження, моя маленька вже вдруге стане дорослою.

- Так, діти так швидко ростуть, як на дріжджах, - підколюю подругу, і ще б язика продемонструвала, та поки що на цьому зупинимося. Думаю, ще буде привід зрівняти рахунок у нашому жартівливому протистоянні.

- Ага, і не кажи, - щиро сміється жіночка, а в мене чомусь клубок в горлі встає від розуміння того, що цю картину усміхненої Тамари Олегівни варто зберегти у пам'яті, назавжди, бо зовсім скоро вона залишиться тільки спогадом... - Так от, я б хотіла як завжди, в день народження своєї маленької внучки її порадувати виступом.

- Це буде класно, якщо ви будете не проти, то я залюбки прийду на нього, - попри вік, попри різницю між поколіннями, вистави, підготовлені бабусею Олі, завжди були цікавими. Ніколи та нікого не залишали байдужими. Від малого до великого всі сиділи в театрі, з широко відкритими від цікавості ротами, та з такими само вибалушеними очима.

- Я якраз і хотіла про це поговорити, - Тамара Олегівна присідає на стільчик навпроти мене, очікує, поки внучка приєднається до нас, і тільки після продовжує, обхопивши горнятко з чаєм руками. - Нікусю, як ти дивишся на те, щоб зіграти в номері головну героїню?

- Я? - Переводжу спочатку погляд на Олю, не вірячи почутому, а після повертаюся до її бабусі, коли подруга схвально киває.

- Так, ти, сонечко. Це буде, так сказати, мій прощальний танець. Історія про кохання. Про те, що йшло зі мною рука за рукою протягом всього життя. Спочатку кохання до батьків, котрі прищепили мені любов до театру. Потім сам театр. Коханий чоловік. Улюблений син. І неймовірна внучка. Коханням була просочена кожна моя вистава. Кохання керувало всім моїм життям. І я б хотіла віддати данину цьому прекрасному почуттю, віддячивши взаємністю за все, що воно для мене зробило. І все те, що воно мені дало. А кохання дало мені все і навіть більше. І кращої кандидатури ніж ти, Нікусю, я не знайду. Бо ти щира, відверта, і чиста. Як і саме кохання, котре не терпить підступності та залаштункової гри. Що скажеш, люба?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍