Арія Вест - Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест

Глава 18. Хлопчик із глечика

― Як цікаво, ― пролунав спокійний голос Вея. ― Доволі могутні чари сховали його тут, і все ж, накопичивши достатньо люті, він навчився впливати на навколишній світ…

Принцеса пильно дивилася на юнака, котрий наблизився до них й витріщився на глечик. Щойно це сталося, глечик в руках Релі затремтів, мовби щулячись від страху. Брови Релі зійшлися на переніссі…

«Хто ж він такий?» ― і вона явно мала на увазі не хлопця в глечику…

Раптом принцеса дістала з-за пояса Чорну смерть. Не встигли Лея і Ноа зойкнути, як Релі, вихопивши із рук Вея глечик, з усієї сили устромила у нього кинджал!

Моментально він випав із рук принцеси, розбився, й хатину осяяло сліпучо-біле світло!

Краєм ока Релі помітила, ніби Вей вийшов трішки уперед, мовби захищаючи її від можливої загрози…

Та все закінчилось так само швидко, як і почалось, і перед ними уже стояв недолугий підліток з рудим розпатланим волоссям, довгим носом, веснянками і кривими зубами.

Ноа скривився в обличчі й не втримався від зауваження:

― Ну й потвора!

Релі:

― …

― П..принцесо? ― пробурмотів юнак із рудим волоссям, затинаючись і явно пропускаючи мимо вух уїдливий коментар Ноа.

Та в ту ж мить, як Вей знову зрівнявся з Релі і навіть обійшов її, аби продовжити готувати сніданок (ніби тут нічого й не відбувалося!), Лея виступила вперед й вигукнула із всією своєю нахабністю в голосі:

― Ей, ти! Гидка потворо! Як ти смієш говорити із Її Величністю?! ― в одну мить батіг Леї виявився розкинутим ледь не на всю площу невеликої відьомської хатини. Більше того, у процесі того, як Лея його діставала, батіг зачепив декілька банок з органами тварин і весь уміст з них при падінні вивалився на підлогу, обхлюпавши Ноа.

― …

Релі уже знала, що далі буде…

Ноа заволав, миттю оголюючи меч:

― ЯКОГО БІСА ТИ ВИТВОРЯЄШ?!!

― Ти це до мене???

А в наступну мить Релі уже довелося ухилятися від темних куль і світлових сфер, якими почали жбурлятися один в одного юні мисливці. Бідолашний рудий хлопчик, що з’явився з глечика, ошелешено позадкував і, торкнувшись спиною однієї з відьомських шаф, скинув на себе кілька сушених змій. Це злякало його не на жарт, він стрепенувся, заскавулів, скидаючи їх із себе… в наступну мить у шафу влучила темна сфера, запущена Леєю, і…

Релі дзвінко клацнула пальцями. Усі предмети, що опинилися у повітрі, так і зависли. Рудий хлопчик перелякано озирнувся ― завдяки магії Релі вдалося затримати шафу від падіння просто на нього. Запанікувавши, він тут же відскочив в сторону, до Вея, котрий подивився на нього так, мовби тут взагалі нічого не відбувалось, і продовжив нарізати сире м'ясо.

Лея та Ноа виявились сковані магією. Сфери світла та темряви, що зависли у повітрі між ними, моментально зникли.

Враз Релі проголосила, уже не здаючись такою добродушною, як раніше:

― Якщо хтось із вас збирається битись у моєму домі… ― обвела вона проникливо очима спочатку одну, а тоді іншого, ― тоді вам слід затямити одне-єдине правило. Будь-яка сила, застосована в цьому домі, буде обернена проти вас.

І, клацнувши пальцями, скасувала дію закляття. Відчувши свободу дій, Ноа і Лея вишкірились один на одного, явно намагаючись спепелити одним тільки поглядом, та тоді… до них раптово дійшло…

― Зажди-но… ― прищурився Ноа. ― Ти сказала… у твоєму домі???

― Це ж відьомський будинок!!! ― заволала Лея. ― І ти… ти спала тут із ним! ― вказала вона пальцем на Вея. ― Ваша Величносте, ти… ти… ти…!

Та в ту ж мить їх обох підхопив вихор тьми, що налетів просто нізвідки і, вхопивши обох, рвучко викинув із будинку. Двері зачинилися самі по собі, залишаючи крик юних мисливців надворі, і в будиночку запанувала тиша, яку ритмічно розрізали звуки стукоту ножа по дошці. Вей готував сніданок. Тут творився такий хаос, а Вей готував сніданок.

Важко зітхнувши, Релі направилась до рудоволосого хлопчика, на якому просто не було обличчя.

― Пробач мені за цей хаос. Та мої помічники полюбляють чинити безлад.

― О, не те, що полюбляють, ― не стримався від коментаря Вей. ― Це їхній сенс життя.

Релі на мить замислилася. Чи не казали юні мисливці, що знати не знають Вея?

А тоді замахала головою. Усе по порядку. Треба дізнатися, що це за хлопчик і чому він був у глечику. Всміхнувшись своєю звичною миловидною усмішкою, Релі поцікавилася:

― Мене звати Релі, а тебе як?

Хлопчик опустив блакитні очі з довгими світлими віями і пробурмотів:

― Н-норвел..

― І що ж ти робив у глечику, Норвеле?

Малий звів погляд і прокричав:

― Мене прокляли! Принцеса! Але… ― відвів він очі на стіл, на якому Вей уже приготував їжу, ― не ти… інша принцеса…

У ту ж мить до будинку без стуку зайшли Ноа та Лея, тихо, як миші.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍