Мері Горн - Згадай, Мері Горн

— Батько впорядку. Щодо презентації то завтра подивимося чи все готово. Радий вас бачити, але нам напевно час їхати. Робота не чекатиме. 

Чоловік посміхнувся.

— Звичайно ж, робота завжди на першому місці. Доречі,хотів тебе спитати. Обираючи між хорошим товаром котрий варто чекати надто довго і сумнівним товаром який скоро зявиться що ти обереш?

Жо чого взагалі його питання?

— Думаю, якщо очікування виправдовує ціну то чому б не щачекати? Хлча якщо це стосується роботи, то це і не найкращий варіант адже час-гроші. Але все ж набагато краще якість а не швидкість.

Чоловік посміхнувся.

— Дякуємо вам за запрошення, але гам справді вже час їхати, - сказав Макс дивлячись на Дениса.

— Попрощаєшся із Ростиком?

— Я вже попрощався, - сказав малий.

Все ж нам вдалося вирватися з цієї будівлі і коли ми сіли у машину Макс глянув на Дениса позаду.

— Хлопче, що відбулося?

— Нічого. Нічого не відбулося. І взагалі. Я втомився. Поїхали додлму. Я хочу додому.

Я помітила в кутиках очей сльози. Хотілося спитати що насправді сталося але якщо він не хоче відповідати Максу то мені навряд чи...

І все ж у мене попереду іще й тренування з Максом котре впевнена буде не менше цікаве ніж у кавярній розмова.