Олена Гриб - Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб

Я скотився додолу, квапливо підтягуючи одяг. Орка притуляла холодну пряжку ременя до долоні Валі, а та дивилася на свою руку з неприхованою відразою.

– Пані Малоє? – насторожено промовив перевертень. – Ви як?

Нічна проігнорувала запитання. Тепер вона поводилась зовсім інакше, ніж зі мною. Владна і пихата, як личить дівчині з Сім’ї. Холодна і небезпечна, немов сама темрява.

– Ніхто не може противитися поклику крові, і ніхто не сміє ображати друзів Принцеси Ночі.

Вона зникла. Без порталу і перетворень. Як Маргет в «Троянді на якорі».

– Стерво, – рабиня вимовила це абсолютно спокійно, лише скрип зубів видав її настрій. – Як була мерзотою, так і залишилася, і плювати, що тепер друга після Дайлена. Напевно сама пані Валію відправила до Реха.

– Чому ж, – не погодився Карран, – дівчинка лишень насолоджується принадами влади. Тільки даремно вона Валію копіює. Ремінь перехопити – то одне, а от якщо красуня оскаженілу коняку спробує зупинити… До речі, багато що в місті змінилося. Не знав, що Принцеса вже не та, і про тризну по першій нічого не було чутно…

– Вона сьогодні очікується.

– Що?!

На мене дивились кілька пар очей включно з господарем заїжджого двору.

– Похорони були сьогодні, тому варто замкнути двері на всі замки, – прозвучало зовсім не по-дитячому, але навряд чи хто звернув увагу.

Господар зіщулився, ніби я повідомив казна-яку новину. Можна подумати, раніше ніхто з нічних не вмирав! Ха, їхній склеп напевно простягався під усім містом, причому в декілька ярусів.

– Що таке замки для Сім’ї? Від них навіть молитви не захистять.. Ти щасливий, перевертню! Твого сина назвала другом Принцеса, твоїй сім’ї нічого не загрожує. Цю північ мало хто переживе…

Він зник у будинку. Незабаром пішли і Дара з Карраном – обнявшись, неначе малолітні закохані.

На душі шкребли кішки. Я згадав слова Валі про те, що орка відзначена богинею Кохання, однак легше не стало. Що це за відмітка така, якщо більше ні на кого не діє? Так-так, не діє, інакше за Дарою бігали б натовпи шанувальників, і перевертню довелося б їх відганяти сокирою…

– Хто ти насправді? – Ельфійка заглянула мені в очі.

Не хотілося ні брехати, ні відмовчуватися.

– Людина.

– Доросла?

– Вже давно.

– І сохнеш за оркою?

– Так помітно?

– Ну, вони з Карраном не помічають… Не гнівайся на неї, вона ж не винна. Це дар – або прокляття… Кожен, кого вона полюбить, відповідає взаємністю, тільки ось у твоєму випадку материнська любов спрямована не за адресою.

– Чому так?

– Тому що мати у нас зазвичай одна.

Ми трохи помовчали. Потім я зненацька подумав, що Занора теж дуже самотня. І страждає від кохання… Лише перевертень може не бачити, як вона дивиться на нього.

Здається, думки ельфійки були схожими.

– Напевно, це буде збоченням, – задумливо промовила вона. – І Карран мене вб’є…

– …але ж ти йому не розкажеш? – продовжив я.

Совість пручалася недовго. Та й хіба я цього не заслужив?..