Олег Калашніков - Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков

У перші дні ведення вогню, для поповнення боєкомплекту, було задіяно три «УРАЛи-4320», розвантаження яких займало занадто багато часу – близько півтори години. Під час постійної зміни вогневих позицій та в очікуванні вогневої відповіді від ворога це було невиправдано довго, тому через деякий час ми навчилися розвантажувати вантажівку за півгодини, а то й швидше у складі восьми чоловік. Звичайно, було дуже важко, адже кількість снарядів вираховувалася сотнями та тисячами (вага кожного з них 44 кг), а ще додавалася майже така ж само вага спорядженої гільзи. У деякі дні доводилося випускати по ворогові двісті-триста снарядів.

Солдат Олександр Павлюк був одним з водіїв «УРАЛу-4320», який забезпечував безперебійне постачання боєприпасів на вогневі позиції. Іноді йому доводилося під ворожими обстрілами добиратися до батареї. Він не жалів себе, брав участь водночас у завантажуванні та розвантажуванні боєкомплектів – це сотні перенесених та перекинутих з місця на місце кілограмів, під пекучим степовим сонцем. Від великого фізичного навантажування вени на його руках набрякали та здавалося, що готові розірвати шкіру.

– Пташечко, немає вже з нами нашого тата, – крізь спазми у горлі відповіла мати. – Він на Небі і приглядає звідти за нами.

– Так, тато на Небі, – погоджується дитина. – Він звідти захищає нас від поганих чужинців.

– Ще мала і не розуміє, що смерть невідворотня і ніколи не повертає те, що забрала, – поділилася думками невістка з свекрухою, вдивляючись у кохані риси обличчя чоловіка викарбувані на чорному граніті пам’ятника. – Буває питає вечорами: «Мамо, коли тато приїде?».

Надія Анатоліївна Лісова, вчитель математики:

– Любив музику, з насолодою слухав як співають товариші. Особливо подобалася військова тематика. З вчителем з військової підготовки Василем Дмитровичем Рибачуком полюбляв ходити у туристичні походи, брав участь у польових зборах. Характер мав жартівливий та веселий, за поведінкою був завзятим та компанійським. Вони з Василем Дмитровичем були багато в чому схожі, тому і спілкувалися на рівних.

Під час уроків міг іноді викинути якогось «коника», так би мовити, для «психологічного розвантажування». Знав багато смішинок, анекдотів, цікавих історій, які з готовністю переповідав.

Навчання давалося йому не зовсім легко: гуманітарні предмети краще, математика з фізикою гірше. До чого у нього лежала душа, те він запам’ятовував краще.

Дуже любив свою бабусю. Баба Влада розповідала, що повертаючись зі школи, постійно зазирав до її домівки та, бувало, дарував квіти. Вона завжди чекала його зі школи і пригощала смачненьким, навмисно приготовленим саме для нього.

Тетяна Леонідівна Артемчук (Павлюк), мама:

– Батька у нього не було, тому виховували мого Сашка спільно з бабусею та дідусем. Вони любили його всією душею і онук відповідав їм взаємністю. 

Ріс спокійним, сумирним та, навіть, сором’язливим, однак, за характером був твердий. Коли закінчував перший клас, то під час урочистого заходу мав розказувати вірша. Я хотіла підказати йому слова, але почула невблаганне: «Мамо, я сам знаю!».

Мріяв стати військовим, але життя зробило свої корективи, тому поступив до Головенського вищого професійно-технічного училища нерудних технологій за фахом «електрогазозварювальник». Закінчивши навчання був призваний на строкову службу до Збройних сил України, яку відслужив у навчальному центрі «Десна». Звільнившись з армії, влаштувався на роботу в Лезниковський кар’єр. Зустрів свою другу половинку та залишився жити в селі Лисівка Андрушівського району.

05.08.2014 року внаслідок мінометного обстрілу та обстрілу з РСЗВ «Смерч» вогневої позиції 3 гаубичної самохідно-артилерійської батареї поблизу м. Луганськ знищено один автомобіль «Урал-4320» та матеріально-технічні засоби. 

Доповідь командира 3 ГСАДн. 

Внаслідок мінометних обстрілів позицій 3 гаубичної самохідно-артилерійської батареї 06-07.08.2014 року знищено матеріально-технічні засоби. 

Доповідь командира 3 ГСАДн.

Роман Стецьків, у 2014 році командир 3 гсабатр 1 ГСАДн:

– Стояло дуже спекотливе літо, причому, як у прямому розумінні слова, так і в переносному значенні. Практично кожного дня і кожної ночі було безліч змін вогневих позицій, безліч вогневих завдань. Не встигали робити чисті блокноти з управління вогнем, щоб занотовувати туди необхідні для розрахунків дані.

Тетяна Леонідівна Артемчук (Павлюк), мама:

– Перебував в Іловайському оточенні, тому тиждень не телефонував, а я місця не могла собі знайти від хвилювання за сина. У ті дні новини з фронту надходили чорнішими одна за одну. Майже нічого не розповідав, що там відбувається в АТО, хіба що згадав якось, що майже зовсім немає води – ні попити, ні помитися.

У відпустку приїжджав у серпні. Сіли ми всі разом за стіл, а він мовчить і все. 

Андрій Шуневич, брат: 

– З Сашком ми завжди жили дружно, як щирі брати. Він був справжнім, без облуди та фальші.

Тетяна Леонідівна Артемчук (Павлюк), мама: