Юлія Феліз - Ти мене не знаєш, Юлія Феліз

Скоро рідні Ніки зберуться за святковим столом, щоб привітати її, тож і мені час вирушати.

Я став перед шафою, провів рукою по волоссю, перебираючи варіанти. Сьогодні я познайомлюся з усією родиною коханої, і хочу бути впевненим, що виглядаю для неї на всі сто. Ніка не надає значення одягу, а от її мати терпіти не може спортивного стилю і незачісаного волосся. Я хочу справити на неї враження, показати, як багато Ніка для мене значить.

Після довгих роздумів я зупинився на білосніжній сорочці і темних джинсах. Це був класичний образ, який Ніка точно оцінить. 

Порившись у шухлядах комода, знайшов те, що шукав: зелений оксамитовий футляр з браслетом для Ніки. Я відкинув кришку, щоб ще раз на нього подивитися. Браслет дійсно дуже красивий. Елегантний і стильний. Чудово виглядатиме на тонкому дівочому зап’ясті. І хоч я нічогісіньки не тямлю в ювелірних прикрасах, мимоволі замилувався плетінням з білого і рожевого золота і кришталево-чистими сапфірами. Покрутив у руці, ловлячи каменями призахідні промені, і поклав на місце. Думаю, Ніка буде задоволена подарунком.

Є ще одна деталь, з якою не можуть змагатися навіть діаманти: квіти. Я довго роздумувала, крокуючи від вітрини до вітрини, і врешті зупинилася на тюльпанах. Ніжні, запашні жовті бутони з червоними прожилками. Такої краси я ще ніколи не бачив. Вони б ідеально пасували моїй тендітній дівчинці. Підраховуючи гроші, я вирішив купити всі тюльпани цього кольору, які були в магазині.

Добре, що до свята весни ще далеко, і мені ще вистачає мого виграшу з бою. Дівчина-консультант майстерно загортає тюльпани в крафт-папір, нахвалюючи мій вибір. Я розплачуюся за квіти, киваю консультантці на знак подяки, перш ніж вийти з крамниці. До будинку Ніки звідси рукою подати. Лечу, як на крилах. У мене чудовий настрій. Перестрибую через калюжі, насвистуючи улюблену мелодію.

Вийшовши з ліфта, глибоко вдихнув і натиснув кнопку дзвінка.

— Богдане? Що ти тут робиш? — Ніка у небесно-синій сукні і туфлях на підборах з’являється на порозі, і в мене перехоплює подих від ніжності і любові. 

Сміх і дзенькіт келихів долинає з глибини квартири, змішуючись з ароматом смаженого м'яса, що лоскоче мені ніздрі. Лише зараз я усвідомлюю, що так нервував цілий день, що нічого не їв.

— Прийшов привітати тебе з днем народження, - відповів я, намагаючись говорити невимушено, незважаючи на вихор емоцій всередині. Вона подивилася на мене чужими очима, наче останніх кількох місяців кохання ніколи не було. Відчуття було таке, ніби ми повернулися в одинадцятий клас, і вона знову намагалася тримати дистанцію.

Ніка якусь мить дивилася на мене, вираз її обличчя не можна було прочитати. Потім вона повільно переступила поріг і тихо зачинила за собою двері. Так було навіть краще. Було б незручно розмовляти в присутності її родичів. Спочатку треба залагодити непорозуміння, яке виникло між нами, а потім уже знайомитися з родичами.

 — Як це розуміти, Богдане? Я думала, можу довіряти тобі, а ти збрехав мені.

Вона говорила тихо, без жодного натяку на звинувачення, просто констатуючи факт. Від її тону у мене пробіг мороз по шкірі. Я волів би, щоб вона накричала або дала мені ляпаса; принаймні тоді я знав би, як реагувати. Я звик мати справу з подібними спалахами від дівчат, і солодко миритися після цього. Але Ніка стояла там, холодна і відсторонена, дивлячись на мене так, ніби я її зрадив.

— Так, збрехав. Але тільки тому, що не знав, як зізнатися тобі, що таким чином заробляю на життя.

— Ти ж працюєш в супермаркеті! Навіщо ризикувати своїм здоров'ям заради кількох зайвих купюр? -- вигукнула Ніка.

— Ніко, в якому світі ти живеш? -- втрутився я. — Ти справді думаєш, що зарплати вантажника вистачить, щоб винаймати квартиру і платити за навчання?

— Ти ж казав, що твою освіту оплачує вітчим, - заперечила Ніка.

— Вже ні. Відтоді, як я пішо з дому, ми не спілкуємося, і я не беру від нього грошей, - пояснив я.

— Я... я не знала, - прошепотіла Ніка.— Чому ти мені не сказала? Ми б разом щось придумали.

Наївна моя дівчинка. Невже вона думає, що я буду обтяжувати її своїми проблемами? Яким би я тоді був чоловіком?

— Я сам вирішую свої проблеми. І той раз був останнім. Я віддав борг за пошкоджену тачку, тож тепер все має бути добре, - відповів я, намагаючись заспокоїти її.

— Богдане, - тихо промовила вона, обіймаючи мене за шию. Від неї так приємно пахло, що мені захотілося заплющити очі і полетіти подалі від землі. Туди, де будемо лише ми вдвох  не буде жодних проблем і сварок. — Мені було так страшно. Якщо з тобою щось станеться, я помру.

Ми дивилися одне на одного, наші очі блищали від сліз. Вона міцно обійняла мене, її руки обвивали мою шию, а я тримав її за талію. В іншій руці я стискав букет, на який вона навіть не глянула. На мить мене охопила жахлива думка про те, що станеться, якщо вона не пробачить мене. Сама ця думка жахала мене. Я не міг уявити собі життя без її прекрасних очей і м'яких губ. Я шепотів вибачення, як марення,  не міг відірвати від неї погляд.

Не в силах більше стримуватися, нахилився, щоб поцілувати її.  Почавши з ніжного дотику до кутика губ, я провів язиком по лінії її нижньої губи. Ніка миттєво відповіла, нетерпляче розтуливши губки впускаючи мій язик. У той момент ми вже не думали про те, що в дверях може з'явитися мати Ніки, віддалися нашій пристрасті. Її руки прослизнули мені під куртку і злегка дряпає спину. По спині пробігли мурашки захвату. Проклинаючи громіздкий букет, який заважав нам рухатися, я намагався зберегти контроль над собою. Здавалося, Ніка вирвалася з-під усіх обмежень, Палко цілує, підставляє моїм губам шию, вигинається назад, піштовхуючи мої руки до тих чутливих місць, які вимагають доторків. Мені треба опанувати себе, а я не можу. Букет летить на брудну підлогу. Підхопивши її на руки, легко підняв її, притиснувши до стіни.