Теодор Драйзер - Стоїк, Теодор Драйзер

Розділ 46

Одначе відскіпатися від Лорни виявилося не так уже й легко. Як і Береніс, чи Арлет Вейн, чи Керолайн Хенд, чи будь-хто з багатьох його минулих чарівних подруг, Лорна була не позбавлена хитрощів. І мати своїм шанувальником видатного Ковпервуда надто лестило їй, щоб відпустити його без боротьби.

— Довго ти збираєшся бути в Лондоні? Ти часто мені писатимеш? Хіба ти не повернешся до Різдва? Або хоча б до лютого? Знаєш, уже вирішено, що ми залишаємося в Нью-Йорку на всю зиму. Кажуть навіть, начебто після цього ми поїдемо до Лондона. Ти зрадієш, якщо я приїду?

Вона сиділа в нього на колінах і шепотіла йому на вухо. Вона додавала, що, якщо приїде до Лондона, то не набридатиме йому там, як і тут у Нью-Йорку, адже вона розуміє: Ейлін, і там у нього стільки справ.

Але Ковпервуд, що думав про Береніс і Стейна, був іншої думки. Правда, Лорна здатна була подарувати йому справжній екстаз, але у спілкуванні, за своїми естетичними смаками, дипломатичними здібностями вона аж ніяк не могла зрівнятися з Береніс, і Ковпервуд уже почав відчувати цю різницю між ними. Треба покласти край цьому зв’язку, і зробити це рішуче.

Хоча після листа, у якому Береніс повідомляла про візит Стейна й натякала на те, що їй хотілося б з’їздити в Трігезал, Ковпервуд уже кілька разів писав і телеграфував їй, відповіді не було. Поступово він почав пов’язувати її мовчання із заміткою у «Таун топікс». Його телепатичне чуття підказувало йому не писати їй більше, а їхати до Лондона — і негайно.

І от одного разу вранці, після ночі, проведеної з Лорною, коли вона одягалася, щоб іти кудись на званий сніданок, Ковпервуд зробив перший крок до розриву.

— Лорна, — почав він, — я хотів поговорити з тобою. Я повертаюсь до Англії, і нам треба розстатися.

І, не звертаючи уваги на питання і заперечення, які вона іноді вставляла, він розповів усе правдиво, як міг, не згадуючи, звичайно, імені Береніс. Так, існує інша жінка. Він був щасливий з нею, і для нього зараз найголовніше, найнеобхідніше — зберегти їхні стосунки. Крім того, не можна забувати і про Ейлін і про специфіку його справ у Лондоні. Лорні не слід думати, що їхній зв’язок може тривати вічно. Це було прекрасно. І навіть зараз це прекрасно. Але...

Незважаючи на благання і навіть гіркі сльози Лорни, Ковпервуд говорив з нею, як король із колись улюбленою, але тепер уже набридлою фавориткою. Вона сиділа немов у якомусь заціпенінні, глибоко уражена, пригнічена, засмучена. Невже все так швидко скінчилося? І однак, дивлячись на Ковпервуда, вона розуміла, що це так. Адже за весь час, що вони провели разом, хіба він хоч раз сказав їй, що любить її, що це триватиме завжди. Він не з тих, хто говорить такі речі. Так, але ж її врода, її талант, — хіба можливо, щоб чоловік, навіть такий, як Ковпервуд, одного разу спробувавши блаженство її кохання, був у силах розстатися з нею? Як він може про це говорити? Він — Френк Ковпервуд, її двоюрідний дядько, людина, рідний їй по плоті й крові, і — її коханець!

Але от він стоїть перед нею, рішучий, серйозний, холоднокровний — коханий і кат — і говорить, що, звісно, їх зв’язують кровні узи, і вона йому глибоко до вподоби, тож не йдеться про повне припинення знайомства. Але коханцями вони більше не будуть.

І він поставив на своєму. Щоправда, в останні дні перед його від’їздом вони мали ще декілька довгих розмов: Лорна доводила, що Ковпервуд все ж таки повинен зустрічатися з нею як з родичкою, і вона ніяк не втручатиметься в його життя, на що він відповів, що побачить. Одначе його думки вже були повністю зайняті Береніс. Він досить добре знав її і розумів, що навряд чи вона піде від нього, навіть довідавшись про Лорну. Але вона може відчути себе вільною від усяких зобов’язань, і тоді він втратить її дружню підтримку і прихильність. А ще цей Стейн... Слід поквапитися, адже Береніс фактично не залежить від нього. Треба якомога швидше помиритися з нею.

Тільки покінчивши з усіма приготуваннями і не раніше, Ковпервуд вирішив сказати Ейлін, що вони вертаються до Лондона. Якось увечері, прийшовши додому, щоб повідомити її про це, він стикнувся на порозі з Толліфером. Ковпервуд люб’язно привітав його і, запитавши раз-другий про те, як той проводить час у Нью-Йорку, немов між іншим зауважив, що вони з Ейлін за день-два повертаються до Лондона. Цього було цілком достатньо, щоб Толліфер зрозумів, що і йому слід їхати, і цій звістці він надзвичайно зрадів. Адже тепер він може повернутися до Парижа і, мабуть, до Меріголд Брейнерд.

Але ж до чого легко й спритно влаштовує свої справи ця людина! Одночасно розважається з Лорною у Нью-Йорку, чорт його зна з ким за кордоном, і одразу віддає розпорядження Ейлін і йому, Толліферу, — і вони їдуть за ним до Лондона або на континент! І завжди зберігає однаково незворушний вид, що так вразив Толліфера, коли він уперше його побачив. А от він, Толліфер, вислухавши цей несподіваний наказ, зобов’язаний ламати всі свої нинішні плани, аби уможливити і зробити приємною його рішучу і невпинну ходу по життю!

Розділ 47

Тим часом Береніс чотири дні наприкінці вересня насолоджувалась мальовничою природою й слідами історії в Трігезалі. Стейн запросив до себе на цей час містера й місіс Вейлер, веселу й приємну пару, що жили у маєтку поруч, а також Воррена Шарплеса, процвітаючого власника бага­тьох рибопромислових підприємств у цій частині країни, що давно вже перейшов з розряду ділків у джентльмени. Усі троє мали допомагати хазяїнові розважати місіс Картер.

Як виявилося, Стейн не збрехав, коли говорив їй, що приділяє розвагам не менше уваги, ніж справам. Іншими словами, він уміє брати від життя все, що можна. Стейн любив і свій маєток і його околиці — безкраю, порослу вересом рівнину, що подекуди межувала з лісами, а з іншого боку спускалася до обмілин і стрімчаків порізаного бухтами західного узбережжя Англії. Він