Станіслав Стеценко - Війни художників

Коли Саркісов повернувся, Берія роздратовано сказав:

— Ти бачиш, товаришу Саркісов, якою нервовою стала робота? А хочеться чогось хорошого. Високих почуттів. Що з тією бабою?

— Дружиною художника?

Берія замислився: ні, до від’їзду делегації не можна. Як би не хотілося. Варто лише щось не врахувати, і може дійти до Хазяїна. Почекати до сімнадцятого. Погладив потилицю. Обійшов стіл і сів у крісло. Потягнувся. Кинув оком на Саркісова. Той, стоячи навитяжку, їв його поглядом. Подумав: «Цей справді відданий, ціную». Сказав з прикрістю:

— Поки що ні. Усьому свій час. Наглядай за нею. І продовжуй нагляд за чоловіком. Чи не веде якихось розмов антирадянського характеру? Чи не говорить про те, що хотів би повернутися в Європу? З ким зустрічається. Якщо, не дай бог, утече на Захід, Хазяїн підвісить за яйця. Але наглядати за ним треба вельми обережно, можливо, він підготовлений для виявлення стеження. Як тільки Хазяїн поїде на Ближню, знайдеш і привезеш до мене секретутку Герасимова. Щось у ній є. Моя дружина сьогодні вдома, значить, привезеш на Кутузовський. Нехай там приготують вечерю. Душ, троянди. Ну, ти знаєш…

А тим часом у Кремлі Сталін закінчив переглядати папери. На «десерт» залишив витяги з провідних європейських газет, підібрані і перекладені для нього в Наркоматі іноземних справ. Обстановка в Європі ставала з кожним днем все напруженішою. І знову йому спало на думку, що якби тепер Гітлер ударив по СРСР, це було б шоком для всіх — для англійців, французів. І початком кінця СРСР. Дістав хустинку і витер піт, що виступив на побитих віспою щоках. Сталін намагався тверезо оцінити обстановку. Помилитися сьогодні означало загинути завтра. Швидше за все він помиляється щодо вірогідності нападу. Має ж бути межа віроломству Гітлера!

Німці вимагають тіла пілотів збитого 19 березня літака-розвідника. Тоді один пілот загинув, другий вистрибнув з парашутом. Молотов повідомив німців, що загинули обидва. З другим працювали люди Берії, і той до останнього заперечував, що перетнув кордон з розвідувальною метою. Ну що ж, заперечував, то й заперечував. Заперечував навіть тоді, коли йому пояснили, що живим у рейх він не потрапить. Завтра німцям віддадуть два понівечених тіла. Як і має бути після падіння літака.

Але все ж щось тут не так. За останній місяць п’ять порушень кордону! Залітають на відстань до 500 кілометрів. Ні, Гітлеру віри немає!

Сталін підняв слухавку і викликав Власика. Сказав:

— Дізнайся, де зараз Мессінг, — Сталін дивився кудись поверх голови охоронця, голос його звучав рівно, без натяку на знервованість.

— Мессінг? Той провидець?

— Так, Вольф Мессінг. Дізнайся, де він. І, якщо він у Москві, терміново привези його сюди.

Мессінг був євреєм, який втік із Польщі після нападу Німеччини. Мессінг у Європі був відомий своїми екстрасенсорними здібностями, а також тим, що безпомилково віщував майбутнє. Оскільки його публічні сеанси, якими він заробляв на життя, суперечили матеріалістичній теорії марксизму, люди Берії збиралися відіслати Мессінга в табір. Але' Сталін заборонив чіпати провидця і наказав уперше доставити Мессінга в Кремль.

Це сталося лише рік тому. Тоді Мессінга літаком привезли в Москву й автомобілем доправили на Ближню дачу. За великим столом двоє — Сталін і Берія — дивилися на зсутуленого чоловіка у благенькому пальті з капелюхом у руці й копицею темного, кучерявого волосся.

— Хто ви? — запитав Сталін.

— Польський жид, що дурить радянських людей, — сказав Берія.

— Лаврентію, заткни пельку, — люто зиркнув на нього Сталін. — Коли ми говоримо, всі мовчать!

— Я єврей, який утік від звірств нацистів, — ламаною російською відповів Мессінг, нервово переступаючи із ноги на ногу.

Сталін насупився, він щойно підписав угоду з Ріббентропом, і в СРСР розмови про звірства гітлерівців у Польщі були табу. Тим більше звірства проти євреїв.

— Покажи, що ти вмієш, польський єврею…

— Поряд з вами сидить пан головний поліцейський, і я не можу працювати в його присутності.

— Пан! Який я тобі пан, жидівська мордо?! — Берія підвівся, загрозливо блискаючи скельцями пенсне.

— Лаврентію, вийди, — обірвав його Сталін.

— Кобо, я…

— Пішов геть!

Берія, з гуркотом шарпнувши стілець, вийшов.

— Дозвольте присісти? — запитав Мессінг. Від переляку в нього ослабли ноги.

Сталін мовчки кивнув.

Мессінг сів, поклав капелюха на стіл й охопив долонями голову.

— Коли я увійшов, ви згадували про те, як пограбували банк з якимось чоловіком на ім’я…

Сталін здригнувся. Він саме розповідав про цей випадок Берії.

— На ім’я…

— На ім’я Камю…

— Камо, — тихим голосом промовив Сталін. — Його звали — Камо.

— Так, Камо. І його заарештувала поліція. Ви говорили, що експропріювали банк за наказом Леніна.

— Досить! — Сталін махнув рукою. Слово «експропріювати» любив уживати вождь Володимир Ленін.

Запала мовчанка. Нарешті Мессінг сказав ламаною російською:

— Ви дуже самотні, товаришу Сталін, — видно було, що слово «товариш» далося Мессінгу нелегко. — Я зможу допомогти вам…

— Ми не потребуємо нічиєї допомоги. Тим більше допомоги біглого єврея. Ти вільний.

Відразу, коли Мессінг вийшов, з’явився Берія.

— У турму? — запитав з надією, завмерши на порозі.

— Якщо хоч волосина впаде з його голови, сам поїдеш у турму, — холодно сказав Сталін.

Власик привіз Мессінга за годину. Витягнув з ліжка невеличкої квартирки, яку той знімав у районі Смоленської площі. Сталін сидів за столом і малював синім олівцем на аркуші паперу. Він малював свастики і зірки. Закреслював їх і