Арі Турунен - Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю

світі індустріальний парк на основі високих технологій, Stanford Research Park, завданням якого було розвивати професіоналізм і створювати робочі місця в сере­довищі Стенфорда.

Терман хотів бачити на цій території лише високотехнологічні компанії, що співпрацювали б зі Стенфордом на взаємовигідних умовах. У 1953 р. Varian Associates стала першою компанією, що відкрила свій офіс на територію парку. Згодом до неї приєднались інші компанії, наприклад Eastman Kodak, General Electric, Preformed Line Products, Admiral Corporation, Lockheed і Hewlett-Packard.

Тут був хай-тек не лише у сфері інформаційних технологій. Фредерік Терман зробив обладнання кафедри хімії Стенфордського університету одним з найкращих у світі. Він переманив до Стенфорда Карла Джерассі.

Джерассі, віце-президент компанії Syntex, що мала штаб-квартиру у Мексиці, привіз із собою до Стенфорда уругвайця Алехандро Дзаффароні, заступника генерального директора компанії Syntex. У 1944 р. Syntex заснував Расселл Маркер, що отримав напівсинтетичний прогестерон з мексиканського ямсу.

Синтетичний прогестерон, прогестин, став справді революційним винаходом. У 1951 р. співробітники Syntex отримали патент на прогестин перорального застосування. Це був засіб оральної контрацепції, який Syntex почала виробляти першою в світі.

Фредерік Терман прагнув поєднати наукову діяльність Стенфорда з підприємництвом. У Стенфорді зрозуміли, що нові винаходи повинні бути матеріально вигідними всім сторонам: і університету, і компанії, і самому дослідникові. Проте вчені не зацікавлені витрачати свій час на маркетинг, патентні справи і бюрократію. Тому Стенфорд найняв фахівців, що піклувалися про комерціалізацію винаходів. У 1968 р. інженер Нільс Реймерс, випускник Стенфордського університету, заснував у Стенфорді заклад з ліцензування. Реймерс добре уявляв, як перенести технології з дослідницьких лабораторій до офісів компаній. Він хотів, щоб користь від нових винаходів отримували всі учасники процесу і щоб це сприяло подальшим дослідженням.

У Стенфорді дослідник отримував третину прибутку від винаходу, все решта отримували компанія, що використовує винахід, і Стенфордський університет. Геніальна ідея Реймерса полягала в тому, що частка Стенфорда відходила не адміністрації університету, а тому закладові, дослідник якого був автором винаходу. Потім ця дослідницька установа могла використовувати гроші на свій розсуд. Це відкривало нові можливості для працевлаштування студентів у компаніях, а також шляхи для нових фінансових потоків. Завдяки моделі, розробленій у Стенфорді, прибуток, який отримували дослідники, надихав їх продавати власні винаходи. Адміністративні формальності можна було передати до рук зовнішніх експертів.

Ліцензійні агенти повинні були мати досвід у сфері промисловості, науки та маркетингу. Вони мусили спілкуватися мовою, зрозумілою як дослідникам, професіоналам промисловості, патентним юристам, так і держслужбовцям. Вони самостійно займалися всіма роялті та платіжним оборотом, контрактами й управлінням проектів. Варто зазначити, що у Стенфорді ніколи не було правил секретності щодо винаходів, і нові застосування винаходу не обов’язково охоплювала одна й та сама ліцензія. На веб-сторінці Стенфорда однозначно повідомляється: у Стенфорді ніхто не може і нікому не дозволено перешкоджати дослідникові обговорювати свій винахід або публікувати присвячені йому наукові статті.

Неупередженість і відкритість новим тенденціям виявлялися в університетах і на підприємствах району Сан-Франциско. Важко вдавати з себе відкритого і неупередженого, якщо ти таким не є. Фредерік Терман умів об’єднувати людей і допомагати їм продукувати бізнес-ідеї. Він був хедхантером, агентом і продюсером, не зосередженим на особистій вигоді, а щиро мотивованим спільним благом. Кожного дня він працював і не бачив потреби у відпустці. «Чому це раптом? Робота набагато цікавіше», — казав був він.

Отже, технологія існувала. І тепер поряд із великими організаціями на сцені з’явилися звичайні користувачі. Ці звичайні користувачі мали незвично довге волосся.

Залишайтеся голодними, залишайтеся божевільними

Whole Earth Catalog був проектом випускника Стенфордського університету біолога Стюарта Бранда. Відповідно до назви Whole Earth Catalog був журналом-каталогом, що охоплював усе можливе між небом і землею. В 1966 р. Бранд розгорнув публічну кампанію, метою якої було змусити NASA зробити фотографію земної кулі, першу в своєму роді. Він уважав, що фотографія могла би стала потужним символом, свого роду закликом для людей усього світу ділитися спільними захопленнями. NASA погодилося на пропозицію Бранда, і супутник ATS-3 сфотографував Землю. Фотографія потрапила до першого числа Whole Earth Catalog, який побачив світ восени 1968 р. Того ж року Вільям Андерс, астронавт програми Apollo-8, зробив знімок Землі з орбіти Місяця. Ця світлина була опублікована на обкладинці весняного номера 1969 р. Це була перша фотографія Землі, зроблена людиною.

Стюарт Бранд не обмежувався лише філософськими питаннями. Він уважав, що його журнал зі статтями, присвяченими проблемам довкілля, мистецтву і суспільству, допоможе навіть оновити американську промисловість. Наче людина епохи Відродження у майстернях Флоренції, Бранд вірив, що людина здатна змінити своє майбутнє, працюючи на себе. Дух Whole Earth Catalog був зухвало-впевненим і сповненим віри у майбутнє. Журнал рекламував культуру «зроби-це-сам», користування власними інструментами і розподіл ресурсів, але протестував проти одноманітності та втручання «згори». Бранд писав, що йдеться про атмосферу обізнаності, в якій розвиваються особисті навички. В атмосфері обізнаності людина владна сама визначатися зі своїм навчанням, вносити корективи у своє середовище, знаходити власне натхнення й розділяти цю пригоду з ким заманеться.

Для підтримки цієї особистої реалізації в каталозі були наведені найрізноманітніші «інструменти». Деякі з них були класифіковані як інформаційні інструменти: це були книжки, карти, професійні журнали, курси та тренінги. Практичні інструменти охоплювали геть усе: від знаряддя для садівництва до бензопил, від матеріалів із вуглецевого волокна до інструментів для кемпінгу та гончарного кола. Список також містив ранні моделі синтезаторів і персональних комп’ютерів. Надихаюча пристрасність журналу і заохочення до жаги експериментаторства особливо виявилися в останньому випуску 1974 р., що проголошував: «Залишайтеся голодними, залишайтеся божевільними».

Рух Whole Earth Catalog привертав до себе увагу людей, різних за характером і зовнішнім виглядом. Один із прихильників руху вештався босоніж кампусом Берклі, одягнений