Василь Андрійович Базів - Хрест: постбіблійний детектив

нагороду – біль катування, але коли цей біль розливається по капілярах сполучених у любові сердець, непосвячене серце, налите коханням до мученика, може не витримати. І воно має право на порятунок – розірвати ці капіляри і зійти з дороги несамовитих. Але як? Як наказати серцю врятувати себе від виверження гарячої крові? То лише вони, дрібка посвячених, стоїчно й неухильно приймають удари, і нарікати на долю й невдячність людей їм не дано. Людство у своєму поголовному багатомільярдному загалі запрограмоване на максимальне наближення кінця світу, воно змодельоване на мінімізацію відстані до цього кінця. І лише ці прибульці, що йдуть по життю під хрестами, гальмують цю тотальну ходу до прірви. Лише вони, одиниці прибулих сюди не від світу цього, віддаляють страшний скін життя.

Вона незчулася, коли ноги привели в їхній курінь. На цьому клаптику суші, відгородженому від гріховного материка чистими плесами українського Йордану, жила їхня планета. Чи радше його, Андріїв, ковчег. А тепер народонаселення цієї планети змаліло лише до однієї соломинки, якою була ця освячена цілющою хворобою пасіонарності дівчина. Вона прийшла сюди, як на могилу, – оплакувати його. Світ без нього, навіть цей плавучий материк їхнього кохання, – лише кладовище невимовної втрати. Будь-хто із тих, хто знає, як то жити в Радянському Союзі, якби був на її місці, сказав би собі: шансів вирватися звідтам живим у нього немає. І от він справді живий – у її обіймах.

– Те, що неможливе в людей, можливе у Бога, – проказав він загальновідому біблійну формулу. Вона може видатися банальною на книжковій сторінці, але коли вона промовляє зі сторінок твого життя?

– Це диво Боже! – вирвалося з її уст одкровення.

– Ти щаслива в Бога, що маєш дар вірити у його дива, коли відбувається те, що збагнути не дано, а дано лише вірити. Але знаєш, що найтяжче вразило мене за ці страсні дні?

Вона, як ніхто інший, знала, що зазнав цей сільський старшокласник, що підняв сторч усю імперію, і отримав від неї перші смертельні удари, і опинився під розстрільною статтею, не досягши навіть повноліття. Адже він живе на світі лише до тої миті, поки він недосяжний для них. І який тут захист на цьому острівці супроти імперії зла, перед якою труситься в немочі вся планета!

– Найтяжчий удар, що вони не повірили. Ті садисти не повірили ранам на тілі стигмата. Генерал не повірив, коли почув про смерть дружини, як йому говорилося. Вони не повірили, коли побачили прояв ран Христових над церквою. Що ще треба, щоб вони навернулися, Боже?!

Він промовляв до розп’яття на хрестику, що мовчазно облягав його шию й безвільно звисав на ланцюжку.

– Чи шкодує Син Божий, що пішов на це? Адже його жертва – даремна. Нічого не змінилося за дві тисячі літ під Хрестом, на якому вмирає Ісус!

Андрій, попри свою ритуальну релігійність, сприймав Ісуса не лише як Бога, а окремо – як людину, що жила на планеті разом із нами, ходила по цій грішній землі. Як і кожен з нас. Він був людиною – реальною, історичною особою, присутність якої посеред нас доведено науково. Зрештою, жив Він не так давно в масштабах знаної нами історії людства, бо за віки до Нього скарбниця буття зберегла імена, які ми трактуємо не за легендами, а за шкільними підручниками документальної історії. Його іменем освячена наша, ще надто молода, двотисячолітня ера. Для ери – це юність.

Філософія самоусвідомлення юного Бальтазара полягала у тому, що безупинний земний шлях у космосі освячують світочі, які могуттям Розуму й Волі підносяться над мільярдним загалом і ведуть його на нові орбіти цивілізації. Однак над усім цим сонмом земних геніїв найвище підноситься Ісус – тесля з близькосхідного містечка Назарет, який був, є і буде найвидатнішою особою всіх народів, часів, епох. Недосяжним шедевром у тридцятитисячолітній історії Слова – відколи воно стало доступним людині – є Його «Нагірна проповідь», моральним абсолютом стала Його молитва «Отче наш», у якій кілька абзаців містять більше мудрості, ніж усі мільйони трактатів, на які тільки спромагався сукупно взятий людський планетарний Розум.

Ісус – найвидатніший революціонер, бо ніхто до й після нього так сильно не переінакшував життя людини на землі. Ісус – найсвітліший учений, якого тільки знає людство, бо проти нього всілякі там софокли, ейнштейни, ньютони, піфагори з їхніми формулами, схемами й теоремами – просто смішні сліпі кошенята на горизонті людського пізнання. До речі, всі вони не сліпо, а свято вірили у Нього. Ісус зробив найбільше відкриття – Він відкрив людині Людину, відкрив Ду х як вселенську незнищенну с убстанцію життя. Без Нього, якби кожен з нас і перетворився зі сперматозоїда на людину, опинився би зовсім в іншому світі. Ісус проповідував у масштабах одного адміністративного району, приміром, такого, у якому жив Андрій Бальтазар, жив на такому малому клаптику землі, який можна було обходити пішки чи на ослі за кілька днів, а запанував над цілими материками й континентами. Він мав «партію» із дванадцяти людей, а здобув владу над мільярдами. Він не зробив жодного вчинку з позиції сили, а перед ним упали ниць наймогутніші на час Його присутності тут римські імператори. Започатковане Ним тріумфальне завоювання не лише народів, а все нових і нових поколінь вершиться безнастанно протягом тисячоліть.

Ще змалку Андрійко після емоційних материних настанов задавав собі це запитання. Адже відповісти на нього для кожної людини – значить не лише збагнути феномен Христа, а й отримати ключ до власного самоусвідомлення. Ну що ти таке – людина? Із нутрощами, як і кожна тварина, з фізіологічним способом існування – як і будь-що живе, що повзає, ходить, літає, плаває. Нутрощами – майже те саме, що й звір, але звідки тоді береться мова, розум, сумління…

Сутність Христа і кожної богоподібної людини, що йде за Ним, – дух. Перед силою духа німіють диктатори, королі й цісарі, царі й генералісимуси. Чому й нині немає могутнішого володаря на планеті, ніж Ісус? Бо, за словами Реннана, «Він створив учення найвищої істинної свободи – свободи Духа». У книгозбірні Бальтазарів була книга Реннана «Життя Ісуса», яка стала настільною для нього. Він вийняв її зі сховку, погортав, а відтак зачитав рядки, у яких відображено останні миттєвості перебування Бога на землі: «Ісус не мав перед очима нічого, крім видовища людської ницості й глупоти. Перехожі глумилися над Ним. Навколо лунали брутальні жарти, й останні стогони, вирвані з Нього муками, були тільки приводом для негідного вправляння в дотепності… Його