Кен Фоллетт - Вушко голки

подій відображалися в хроніках. Ґодліман припустив: якщо Томас перебував не в Парижі і не в Кентербері, то, мабуть, він був у дорозі. Дійсно, в Амстердамському музеї майбутньому професору вдалося відшукати запис, з якого стало відомо, що у Франції Томас сів на корабель, який прямував у Дувр. Проте судно збилося з курсу й розбилося коло узбережжя Ірландії. Ця курсова робота стала зразковим історичним дослідженням, і пізніше не в останню чергу завдяки їй Ґодліман зміг здобути звання професора.

Можливо, такий самий метод згодиться і тут?

Звичайно, скоріш за все Фабер потонув. Якщо ні — то, напевне, він уже в Німеччині. Але жодна з цих версій не передбачає розвитку дій, тож розглядати їх не має сенсу. Приймаємо за робоче припущення, що Фабер живий і перебуває на якомусь шматочку суші.

Ґодліман вийшов з кабінету та спустився в кімнату з мапами. Тут перед мапою Європи з цигаркою в зубах стояв його дядько, полковник Террі. У штабі таке видовище тепер не рідкість: військові вищих чинів, що задумливо розглядають мапи й намагаються оцінити шанси англійців у цій війні. Рішення вже прийняте, механізм уже запущено — і тепер лишається тільки чекати та дивитися що з того вийде. Террі побачив племінника.

— Ну що, як тобі Черчилль?

— Він пив віскі, — відповів Ґодліман.

— Та він увесь день п'є, але на нього це, схоже, не діє. Що він сказав?

— Хоче бачити голову Голки в себе на столі, — Ґодліман підійшов до карти і ткнув пальцем в Абердин. — Слухай, уяви, що ти маєш вислати субмарину за своїм шпигуном. На яку мінімальну відстань можна безпечно підійти до берега?

Террі став поруч і уважно подивився на мапу.

— Я б ближче як на три милі не підходив. А взагалі краще зупинитися десь миль за десять.

— Добре, — Ґодліман витяг олівця і провів дві лінії вздовж берега — на відстані трьох і десяти миль відповідно. — Так. А якби ти був мореплавцем-любителем та мав крихітне рибальське судно, як далеко ти б міг вийти, перш ніж стане страшно?

— Тобто на яку відстань безпечно виходити в море з такими навичками та на такому судні?

— Саме так.

— Треба спитати в моряків. Я б сказав миль п'ятнадцять-двадцять, — знизив плечима Террі.

— Згоден, — Ґодліман обвів дугу у двадцять миль навколо центра Абердина. — Ось я до чого: якщо Фабер живий, то він або повернувся на велику землю, або перебуває десь ось тут, — він показав на частину моря між лініями та дугою.

— Але тут лише відкрите море.

— А в нас є мапа більшого масштабу?

Террі відкрив шухляду і знайшов велику мапу Шотландії, яку охайно розвернув на комоді. Ґодліман переніс свої помітки на нову карту. Лише море.

— Поглянь-но, — раптом помітив щось професор.

Просто на східному кордоні означеної зони був вузький острів завдовжки десять миль.

Террі схилився над папером.

— Штормовий острів, — прочитав він. — Годяща назва.

— Б'юся об заклад, що він тут! — ляснув по столу Ґодліман.

— Ми можемо когось туди відправити?

— Не раніш як вщухне шторм. Блоггс у Абердині — я знайду для нього літак. Як тільки погода покращиться — зможе негайно вилетіти, — професор був уже в дверях.

— Хай щастить! — гукнув у спину Террі.

Ґодліман бігом дістався свого кабінету та схопив слухавку.

— З'єднайте з містером Блоггсом, Абердин, будь ласка.

Довелося зачекати, розважаючись малюванням Штормового острова у блокноті. За формою він нагадував верхню половину ціпка — з ручкою замість західного кінця. Загальна довжина, мабуть, не перевищує п'ятнадцяти миль, а ширина — півмилі. Цікаво, це просто шматок скелі? Чи якісь пасовища для вівчарів? Якщо Фабер тут, можливо, він примудрився вийти на зв'язок із субмариною, тож Блоггс будь-що має бути на острові раніше за підводний човен. Непросте завдання.

— З'єдную з містером Блоггсом, — сповістив жіночий голос у слухавці.

— Фреде?

— Вітаю, Персі.

— Я майже переконаний, що він на Штормовому острові.

— Ні. Ми щойно його заарештували, — повідомив Блоггс.

Стилет був дев'ять дюймів[49] завдовжки, мав рукоятку з ритуванням та невеличку поперечку. Кінчик, більше схожий на голку, був неймовірно гострим. Ідеальна зброя для вбивства. Ще й нещодавно відполірована.

Блоггс разом з головним інспектором Кінсайдом мовчки дивилися на стилет, не маючи жодного бажання його торкатися.

— Він намагався сісти на автобус до Единбурга, — повідомив Кінсайд. — Його помітили коло квиткової каси та спитали про документи, а він кинув свою валізу й побіг. Коли пробігав повз кондуктора, вона вдарила його по голові своєю машинкою. Він хвилин десять був непритомний.

— Давайте до нього зайдемо, — запропонував Блоггс. Його провели до камери.

— Сюди, — запросив Кінсайд, показуючи на одну з них. Блоггс глянув на чоловіка крізь грати. Той сидів на стільці коло дальньої стінки, спираючись на голу цеглу. Руки тримав у кишенях, очі заплющені.

— А він не новачок у камерах, — зауважив Блоггс. Високий, вродливий, з темним волоссям. Схожий на Фабера, судячи з фото, але треба переконатися.

— Хочете увійти? — спитав Кінсайд.

— Хвилиночку. Скажіть, а що було у його валізі окрім стилета?

— Грабіжницьке приладдя. Гроші дрібними банкнотами, багато. Пістолет та трохи патронів. Чорний одяг і взуття на каучуковій підошві. А ще дві сотні цигарок «Лакі Страйк».

— Фотографій не було?

Кінсайд похитав головою.

— Чорт, — зітхнув Блоггс.

— За документами він Пітер Фредерікс, з Вемблі, Мідлсекс. Каже, що майстер, виготовляє інструменти. Без роботи. Шукає місця.

— Майстер? — скептично перепитав Блоггс. — У Британії вже років чотири немає жодного безробітного майстра. Шпигун би про таке знав.

— Хочете самі його допитати? Чи краще мені?

— Давайте ви.

Кінсайд відчинив двері, і Блоггс зайшов за ним. Чоловік байдуже розплющив очі — він навіть не поворухнувся. Кінсайд сів за невеличкий простий стіл, а Блоггс сперся на стіну.

— Ваше справжнє ім'я? — почав Кінсайд.

— Пітер Фредерікс.

— Чому ви так далеко від дому?

— Шукаю роботу.

— Чому не в армії?

— Хворе серце.

— Де ви були останні кілька днів?

— Тут, в Абердині. А до того в Данді. А ще раніше — у Перті.

— Коли ви приїхали до Абердина?

— Позавчора.

Кінсайд глянув на Блоггса — той кивнув у