Гай Свєтоній Транквілл - Життєписи дванадцяти цезарів

захопився зовсім незначним знаменням: побачив монумент, що зображав римського вершника, який тягнув за волосся скинутого галльського воїна. Вибухнувши радістю від побаченого, почав дякувати небові[650]. Прибувши, не виступив ані перед сенатом, ані перед народом, а зібравши визначних людей у себе, провів швидку нараду й решту дня демонстрував їм нові й невідомі досі гідравлічні духові інструменти, розповідав про будову й особливості кожного, а також обіцяв показати їх у театрі, якщо, мовляв, дозволить Віндекс.

42. Урешті, довідавшись, що навіть Ґальба й Іспанія збунтувалися, впав у нестяму й довго лежав непорушно та без свідомості, наче мертвий. Коли ж отямився, то розірвав на собі одіж, почав бити себе по голові та заявив, що для нього все скінчено. Годувальниця почала втішати його, що й з іншими правителями таке траплялося за її пам’яті, та він відповів, що йому випало нечуване й незнане, якого не випадало іншим: він за життя втрачає владу. 2. Але через це не покинув та навіть не зменшив своїх звичних розваг та бездіяльності: навпаки, коли з провінцій прийшли добрі звістки, на розкішному бенкеті виконував жартівливі пісеньки про вождів повстання, насмішкувато рухаючись під час виконання. Пісеньки тут же почали передаватися з уст в уста. Якось, таємно прийшовши на спектакль до театру, послав до актора, який здійнював овації, посланця, аби той передав: успіх він має лиш тому, що імператор зараз не має часу.

43. Говорять, що на самому початку заворушень задумував багато жахливого, проте все це випливало із його природи. Намірявся зняти й убити всіх керівників провінцій та війська, запідозривши їх у спільній змові супроти нього; знищити всіх вигнанців та всіх людей родом із Галлії: одних — щоб не долучилися до повстанців, а других — як спільників та прихильників своїх земляків; дозволити військові грабувати галльські провінції; увесь сенат отруїти на бенкетах; місто підпалити, а на вулиці випустити диких звірів, аби важче було врятуватися. 2. Одначе сам злякався цих намірів — і не так через докори сумління, як через відсутність натхнення їх виконати. Тож вірячи в необхідність військового походу, передчасно зняв консулів із посад, і сам перейняв повноваження їх обох, оскільки вірив у пророцтво, що завоювати Галлію може тільки консул. Прийнявши фаски[651] та покидаючи святковий бенкет, повідомив, спершись на плечі друзів, що як лиш увійде в провінцію[652], постане перед ворогом неозброєний та не робитиме нічого, а тільки плакатиме, закликаючи повстанців до покаяння, а наступного дня буде веселитися разом із ними та співатиме переможну пісню, яку ось уже складає.

44. Готуючи експедицію, насамперед подбав про вози, на які вантажив театральне спорядження, а наложниць, що виступали з ним, постриг під чоловіків та озброїв сокирами й щитами, як амазонок. Згодом оголосив набір на службу з міських триб, але ніхто придатний не зголосився, і тоді зобов’язав господарів надати певну кількість рабів. Із них вибрав найкращих, не нехтуючи навіть управляючими й секретарями. 2. Наказав також, щоб усі сани виклали частину свого цензу, а всі винаймачі приватних помешкань та блоків негайно заплатили річну платню до казни[653]. З неймовірною прискіпливістю й перебірливістю вимагав, аби монети були свіжими, срібло чисте, а золото — пробоване[654], так що багато хто відверто відмовлявся від приношень, вимагаючи, аби він змусив донощиків повернути винагороди, які вони отримали.

45. Ненависть до себе значно побільшив, піднявши ціни на пшеницю: випадково трапилося, що коли в час голоду прибув корабель з Александрії, то сповістили, що він привіз пісок для змагань[655]. 2. Тому накликав на себе такий гнів, що не залишилося більше ніякої образи, яку не кидали б йому. На голову його статуї начепили пруття, підписавши грекою: “ось останнє змагання, і ти повинен здатися”[656]. Іншій статуї почепили на груди міх та написали: “Я зробив усе, що можу, а ти заслужив міх”[657]. На колонах написали, що він своїм співом розбудив галлів[658]; а дехто по ночах, штучно створюючи сварки з рабами, часто вимагав “Захисника” на допомогу[659].

46. На додачу до всього, жахали його різні сновидіння, провіщення й знамення — колишні й теперішні. Ніколи до вбивства матері не бачив снів, а опісля снилося йому, що править кораблем, а стерно вислизає йому з рук; що дружина Октавія тягне його в чорний морок; що на нього нападають полчища крилатих мурах; що статуї народів у театрі Помпея обступають та затискають його; що улюблений астурійський скакун[660] перетворюється на мавпу з кінською головою та жахливо ірже. 2. Якось двері Мавзолею самовільно відкрилися та залунав голос, що кликав Нерона; в січневі календи завалилися щойно прикрашені статуї Ларів саме тоді, коли їм приносили жертви; під час ворожіння Спор подарував Неронові перстень із каменем, на якому було зображено викрадення Прозерпіни[661]; а при здійсненні обрядів[662], коли зійшлося багато різних орденів, заледве знайшли ключі від Капітолію. 3. Коли його промову проти Віндекса зачитували в сенаті, де виголошувалося покарання злочинцям та говорилося, що вони швидко закінчать смертю, всі присутні загукали: “Вчини так, Августе!”[663] Помітили також, що заключний твір, який Нерон виконував перед глядачами, називався “Вигнання Едіпа” і закінчувався словами:

Жона й батьки мої велять, щоб я помер.

47. Саме в обідній час йому повідомили про бунт решти війська: він тут же порвав листа, перевернув стіл, розбив, кинувши на землю два свої дорогі серцю келихи, які називав “гомерівськими” через те, що мали розписи з його поем, та, прихопивши Лукустової отрути в золоту скриньку, подався у Сервілієві сади. Найвідданіших вільновідпущеників послав до Остії готувати флот, а трибунів та центуріонів почав намовляти до втечі. 2. Проте дехто відвернувся від нього, дехто відкрито відмовився, а хтось навіть спитав: “Чи дуже тяжко вмирати?”[664] Довго вагався, чи податися із благаннями на Парфос, чи до Ґальби, чи одягнувшись у чорний одяг, вийти до народу та з ростральної трибуни якомога жалібніше вимолювати прощення за скоєне, а якщо не вдасться, то хоча б випросити собі намісництво у Єгипті. Згодом у його скрині знайшли складену промову, однак виглядає, що він боявся, щоб його не роздерли, перш ніж потрапить на форум. 3. Усі подальші роздуми відклав на наступний день. Однак, пробудившись посеред ночі, побачив, що усі воїни-охоронці покинуло його. Тоді зірвався з ліжка, послав по друзів, але не отримавши жодної відповіді, сам із кількома служниками пішов когось шукати. Проте, знайшовши лише зачинені