Богдан Сильвестрович Лепкий - З-під Полтави до Бендер
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А що ж ви? Як це сталося, що цар пригадав собі про незаконний арешт мого посла й відсилає мені його назад? Як він смів брати в полон королівського парлямантаря? — спитав і блиснув грізно очима.
«Цар, — відповів Маєрфельд, — покликувався на те, що я тільки з усними придорученнями від вашої милости, мого пана до нього прибув, не маючи віродостойних листів. І нібито тому він мене, як непевну людину, притримав, поки не виясниться діло.»
«Так-ак?… Затямимо це собі. Пригодиться. І завтра також день. А якому ж тоді щасливому припадкові маю завдячувати, що оце знову свого дорогого секретаря пана Цедергельма в себе бачу?»
Цедергельм подякував за ласкаві слова, король стиснув йому руку. Знати було, що він дійсно щиро радується своїм секретарем.
«Цар випустив мене з полону, щоб я їхав з генералом Маєрфельдом і предложив вашій милості, моєму наймилостивішому панові, мир.»
«Мир? — схопився король і почав бігати по наметі. — Цікаво. Цар побідитель, цар тріумфатор предкладає побідженому королеві Карлові мир. Це дійсно незвичайно цікаве… Правда, мої панове, що це цікаве і майже неправдоподібне?»
«Так, ваша милосте. Того ми ніяк не сподівалися і гадаємо собі, чи не переконав царя ексцеленція Піпер, що дальша війна непотрібна і що краще замиритися, ніж проливати кров і марнувати гроші, яких навіть цар забагато не має.»
«Має, що в Мазепи накрав і з України злупив. Гадає, що тую золоторунну вівцю все буде підстригати. Правда, там десь і Колхіда зі своїм руном була?… Ні, цар грошей замало має, а забагато їх потребує. І не Піпер намовив його до миру, а зрозуміння моменту. Цар розуміє момент, це йому треба признати. Він вождь от такий собі, але політик добрий і — хитрий. Головна річ — хитрий.» Король їв скоро, а балакав помалу.
«За ваше здоров'я, мої панове!» — і підняв чарку з добрим грецьким вином.
«За здоров'я його милости короля!» — відповіли і стоячи спорожнили свої чарки.
«Але які ж то умови предкладає мені його величество цар Петро Алексієвич?»
Маєрфельд і Цедергельм відкашельнули.
«Такі умови, що від них у горлі дере, — жартував король. — Правда, що так? Добрих і мудрих я від нього й не дожидався, а все ж таки скажіть, які ті царські пункти?»
Цедергельм почав: «Маємо їх списаних на папері.»
«Що там папір? З голови проказуй. Знаю, що пам'ять добру маєш. Primo?[26]»
«Primo, ваша королівська милість повинні уступити його величеству цареві Інгрію…»
«Цілу?»
«Так, цілу Інгрію і Карелію…»
«З Виборгом?»
«Так з Виборгом і Естляндією…»
«З Ревелем?»
«Так з Ревелем і…»
Але король перебив йому: «Досить, досить, бо боюсь, щоб цар не зажадав ще і Швеції зі Стокгольмом. Перейдім до другої точки.»
«Друга точка, — почав Цедергельм, — щоб ваша королівська милість згодилися на признання королем польським…»
«Кого? Певно, того п'яницю, шахрая і кривоприсяжника…»
«Курфірста саського Августа, а вибір і коронацію…»
«…а вибір і коронацію мудрого і чесного Станіслава Ліщинського уважав небувалим, іншими словами, щоб я потоптав своє королівське слово, правді плюнув в лице і сказав світові: «Люди! Тепер нема ні чести, ні справедливости, а панує брехня, шахрайство й облуда… Цар Петро на себе дивився, посилаючи до мене того роду умови. А який третій пункт, мої панове, дуже цікавий почути, який третій пункт царського проекту миру?»
«Tertio[27], щоб ваша королівська милість відказалися від союзу з Україною, тепер і в майбутньому, і видали цареві її гетьмана Івана Степановича Мазепу, подібно, як колись король Август видав вашій милості Паткуля.»
Король вдарив кулаком об стіл.
Маєрфельд і Цедергельм ніколи не бачили його так сильно схвильованим і гнівним, як тепер: «Що?? Цар ще й такої подлости сміє від мене жадати? Що за безличне порівняння: Паткуль і Мазепа, я і король Август? Паткуль був збунтований шляхтич, гетьман Мазепа, суверен окремої держави, яку царі хотіли позбавити самостійносте Україна ще з предками моїми в переговори увійшла. Я продовжую діло, моїми предками почате, так само, як гетьман Мазепа продовжує задуми одного зі своїх попередників, а саме гетьмана Богдана Хмельницького. Він чесно додержав мені віри, не відступив мене перед полтавським боєм, хоч знаю, що цар дав би йому за це чимало. А тепер я мав би ломити своє слово і зрадити козаків, як Юда? Ніколи і нізащо. Хоч би цар не жадав від мене ні Інгрії, ні Карелії, ні Естляндії і Ліфляндії, нічого, лиш видачі Мазепи, я того не зроблю. Гетьман Мазепа мій союзник і товариш недолі.»
Король довго не міг успокоїтися.
Аж написав рішучий протест, і післав його на руки ексцеленції Піпера.
В тім протесті особливо різко відкликав жадання царя, щоб видати йому гетьмана Мазепу. Таке жадання робить неможливими мирові переговори.
46
Король був так схвильований царським проектом миру, що, не надумуючися багато, пішов до гетьмана.
Гетьман від кількох днів не вставав з постелі. Добрячою усмішкою привітав достойного гостя і попросив сідати. Але король не сів. Нервово ходив по спальні, все ще налягаючи на ліву ногу.
Вітер лопотів хоругвою, надувалися шовкові стіни намету, як корабельні вітрила, начебто намет зривався плисти, або летіти. А разом з ним також і король, і він буцім розганявся до якогось несамовитого лету.
Скучно тут йому, тісно, невиносно. Не вміє сидіти без діла. Нервується, забуває, де він і що йому личить, а що ні. Коли б не те, то прийшовши до гетьмана в гостину, не бігав би по його спальні, як у себе, в своїй. Але гетьман виправдує короля. Може, ніхто, крім Гультмана, не розуміє так добре тієї дивної душі, як гетьман і, може, ніхто так з ним не спочуває, як він. А тим часом Апостол казав цареві, що гетьман готовий видати короля москалям. Глупота одна! Гетьман того ніколи не зробив би. Та й зробити нелегко. Живцем короля не візьмеш. Він б'ється, як лев, а його люди також дали б себе на шматки порубати за нього. Це тільки Данило Апостол міг вигадати таку карлючку, на подобу тієї, яку закручує на своїм вусі.
«Якому незвичайному припадкові маю завдячувати нинішню візиту вашої королівської милости?» — питає гетьман.
Король стає. Він подібний у цей момент до сновиди, якого збудили в його крізьсонній мандрівці.
«Ах, пардон! Простіть, пане гетьмане, що так безцеремонно поводжуся у вас. Якому припадкові? — питаєте. Це дійсно незвичайний припадок. Уявіть собі, що цар передкладає мені
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З-під Полтави до Бендер», після закриття браузера.
