Вікторія Франко - Ти — мої крила, Вікторія Франко

— Схоже, наше спілкування вийшло на новий рівень. Тепер Ви перейшли до погроз? 

— Саме так. Я хочу, щоб ти зник з життя моєї доньки. Бо присягаюся, що інакше я перетворю твоє існування на пекло.

— Ви думаєте я боюся Вас? — поцікавився спокійно, не перестаючи дивуватися людській дурості. — Повірте, що ні. Окрім того, я впевнений, що все, чого Ви досягнете своїми діями — це збільшення прірви між Вами та Міленою.

Вочевидь не погоджуючись з моєю думкою, Юрій різко схопив мене за горло і вгатив мені кулаком по обличчю. Від несподіваного удару перед моїми очима замайоріло чимало зірок. Втім, вже за мить, з силою відштовхнувши мого любого тестя, я витер кров з розбитої губи й мотнув головою, щоб прийти до тями. 

— І що тепер — мені дати Вам здачу? — запитав з викликом, придушуючи у собі бажання вдарити цього ненормального у відповідь. Якби на місці Юрія був хтось інший, то я б уже давно розбив йому пику. Адже очевидно, що зі старшим чоловіком, та ще й напідпитку, я впорався б дуже легко. Але все ж таки переді мною був Міленин батько. Тож не дивлячись на його божевільну поведінку, я розумів, що не мав права опускатися до його рівня і втрачати контроль над собою. — Ви у своєму розумі?! Ось так Ви звикли проблеми вирішувати?

— Не доводь мене до гріха! Я тобі сказав, що ти маєш зробити. Тож краще слухайся мене!

— А якщо не послухає, то що буде? — раптом замість мене відповів жіночий голос. І одночасно роззирнувшись, ми з Юрієм побачили Мілену, що стояла біля входу і дивилася на нас спустошеним поглядом.

В її очах було стільки болю та розчарування, що в мене враз стиснулося серце. В цю мить з обличчя Юрія миттєво зникла уся впевненість. І ховаючи свій погляд від доньки, він мовчав, ніби води в рот набрав. Та чи надовго? Переконавшись на власному досвіді, що від цього чоловіка можна було очікувати будь-чого, я хотів вберегти Мілену від його неадекватної поведінки. Тому, в кілька кроків перетнувши кімнату, я обхопив обома руками обличчя коханої й спробував вмовити її піти.

—  Повертайся додому. Прошу тебе, — сказав я, заглянувши дівчині в очі, але вона завзято пручалася.

— Я нікуди не піду! — почув дзвінкий голос своєї дружини й помітив, що в кутиках її очей зібралися непрохані сльози. — Відійди, Ярику.

Здогадуючись, як важко Мілені було в цю мить, я й сам відчував нестерпний біль. Мабуть, зараз я б усе віддав — аби лише вона не була свідком цієї ганебної ситуації. Але, на жаль, я вже нічого не міг змінити.

— Тату, за що ти так зі мною? — вирвавшись з моїх обіймів, Мілена підійшла ближче до батька і подивилася на нього осудливим поглядом. — Я так сумувала за тобою та мамою… Мріяла в майбутньому відновити наші стосунки. Тому що усією душею вірила, що з часом ви зміните свою позицію щодо Ярослава. Але натомість ти намагаєшся розлучити мене з коханою людиною і робиш усе для того, щоб зруйнувати моє життя. 

— Мілено, я дуже люблю тебе і хочу, як краще. Ось побачиш — мине трохи часу і ти усе зрозумієш.

— Ні! Ти помиляєшся, — голос дівчини був наскрізь пронизаний гіркотою. — Я ніколи не зрозумію твоїх хворобливих мотивів. І ніколи не пробачу тобі за твої вчинки.

— Доню, не кажи так. Ми — сім'я! І, щоб не сталося, маємо триматися разом, — чоловік хотів підійти та обійняти доньку. Але вона витягнула руку вперед, зупиняючи його.

— Я так не думаю. Зрештою, усьому є своя межа. І ти, своїми діями, перейшов одну з них. Тому вважай, що тепер у тебе немає доньки. 

— Мілено, ти не розумієш, що кажеш, — Юрій вдивлявся в обличчя дівчини з недовірою, а в його голосі в цей час лунали нотки відчаю. — Що ти робитимеш, якщо ваше сімейне життя не складеться? У кого попросиш підтримки?

— Не хвилюйся. Якщо коли-небудь таке станеться — до тебе я точно не звернуся, — відрізала Мілена, відгороджуючись від батька непробивною стіною. — З цього моменту, я більше ніколи в житті не хочу тебе бачити.

Шоковано поглянувши на доньку, Юрій кілька хвилин пронизував її розгубленим поглядом. А потім понуро опустив голову і мовчки пішов геть. Загорнувши кохану у свої обійми, я міцно притиснув її до себе і вперше не знав, що сказати. Адже чудово розумів наскільки руйнівною для її душі стала ця розмова. Заховавши своє обличчя у мене на грудях, дівчина почала тихенько схлипувати, а її тіло тремтіло від пережитого стресу. Поцілувавши Мілену у волосся, я підхопив її на руки й відніс у свій кабінет. Посадив кохану на диван, а сам присів біля неї навпочіпки, обережно обхопивши маленькі долоньки своїми.

— Мені дуже шкода, — промовив з жалем, легенько торкнувшись пальцями до коханого обличчя.

— Мені теж…

— Яким чином ти тут опинилася? 

— Я привезла тобі вечерю, — прошепотів мій янгол у відповідь, з ніжністю заглядаючи мені в очі.

— І де вона? — я спробував перемкнути увагу Мілени на іншу тему. Хоча про їжу в цей момент думав найменше у світі.

— Залишилася в машині, — пошепки відповіла кохана, обережно провівши пальчиками біля моєї розбитої губи. — Помітивши біля входу татову автівку, я відразу ж пішла до майстерні. Тому що знала, що нічого хорошого від його візиту очікувати не варто.

— Зрозуміло, — я важко видихнув і подумав про те, що краще б вона цього не робила. — Може, їдьмо додому?