Інна Земець - Спадок з бонусом, Інна Земець

Глава 24

 

У різні халепи за життя потрапляв, та в такій ще не був. За себе страху не відчував, боявся, що до Яри не встигну. З самого початку все було просто і очевидно, а не розпізнав, дурень закоханий: то на ревнощі всі підозри списував, то від інтуїції відмахувався, то просто дозволяв собі радістю поруч із Ярою напуватись. Вилупок і вбити її намагався, і гроші з неї на свої розваги вициганив, і виманити наркотою силувався. Ризикував сильно, собою ризикуючи і свою фірму підставляючи, та якщо перед клубом завинив, розумію, чого так відчайдушно впрівав. З власниками таких місць ніхто не жартує і з гачку не зриваються. Багато образ на брата мав, всіх гріхів йому не списав, та тепер трохи поваги відчув – очі на партнера закрити собі не дозволив. Телефонував не для того, щоб спину Марку прикрити – знав, що таким не займатимусь. Дивними шляхами моє життя завертає, хто б сказав, що такі часи переживу – і не повірив би, а про доленосну зустріч із неймовірною жінкою і поготів. Тепер головне виправити все що  прогледів.

Богуслав колись обіцяв послугу, та відтепер я йому довіку зобов’язаний буду. Чудово, що він тією ж дорогою їхав і добре, що теж запізнюватись не любить. Так по гарячих слідах за Марком і прибув. Оце вперше дякував Богу, що його посланець людина допитлива і має навички замки без ключів відкривати. Перше що зробив як з підвалу вирвався – з телефону Браницького Ярі зателефонував, та жоден номер не відповів. Вже біжучи до автівки  її пошту відкрив. Трясця, лист з моїм фото вже прочитаний, отже, до неї вже їдуть, певно.

- Богуслав, пусти за кермо, так швидше буде.

- Ні. Телефонуй кому треба і дорогу вказуй – так раціональніше свої ресурси використаємо.

Правий, чорт збирай. Хлопців на ноги підняв, друзям правоохоронцям зателефонував. Знаю, що доволі швидко із колегами з сусідньої області зв’яжуться і до мого будинку дістануться, та ми раніше  маємо там бути. У них проблискові маячки і сирени, у мене тут божевільний за кермом. Аж шкода, що мене не пустив, бо впевнений що кавалерію випередимо, не впевнений, що вціліємо з такою їздою. Його довбане «Мазераті»  до лісових доріг геть  не пристосоване, та вибоїни і корені не об’їздив. Добре що не кабріолет, бо дорогою б обоє випали. Та про це мовчав, лиш підказував де завертати. Тільки біля оселі швидкість скинув, щоб ревінням мотору здаля себе не виказати. Останні пів кілометра пробігли пішки. У дворі помітив трьох виродків, яких вже поруч з Марком бачив. Мабуть, головний покидьок  в домі був, бо вся трійця слухняно на веранді стовбичила. Ми часу не гаяли, розділились і пішли в різні боки, тихо паркан перетнувши. Одного Богуслав відволік, другий сам в телефоні залип і все прогавив, третій пильний був, та йому це не допомогло. Схожий він був на придурка, якого в лікарні наздоганяв. Добре тоді не роздивився, та за статурою і кольором волосся ніби той самий. Правий чи ні, а увалив так, ніби не помиляюсь. Коли з будинку крики почув, ледь не вмер, а увірвавшись в кімнату вдруге інфаркт упіймав. Марк лежачи на підлозі по Ярі  лупив і на спину її перекинути намагався, а я навіть не певен був, що то він, бо від обличчя самі червоні криваві плями лишились. Не дуже добре пам’ятаю, що далі було, отямився лиш коли Яра на підлогу впала. Чорт забирай, нікому не побажаю стільки емоцій в один день пережити! Поки з нею на самоті не лишився і не розумів достоту, що навколо відбувається. Пораду Богуслава прийняв одразу, лиш трохи сумнівався щодо його пропозиції персональним сховком скористатися. Він запевнив, що місце надійне і нікому не відоме - ніхто не вирахує. Має рацію, у конкурента Ярославу точно не шукатимуть. Та і нема вже кому. Взяв нам нові номери, лиш кільком людям їх повідомив і поїхали в село на іншому кінці області. Дім невеликий, та добряче облаштований – в моєму стилі. Мабуть, у Браницького кілька ідей таки поцуплю, не жити ж нам в будинку, де фінал такої драми розігрався. Поки вивчав територію і будинок, Яра відключилась. Знаю, фізично все нормально, та лише здогадуватись можу, що пережила. Сам досі  ще трохи «того». Навіть не роздягаючись поруч влаштувався і міцно притулився, а прокинувся лише наступного ранку, коли відчув, що сам на ліжку лежу. Побіг сходами вниз, оббіг весь двір, назад повернувся – лиш тоді почув, як душ шумить. От придурок, круг пошани даремно зробив з переляку. Приєднатись не встиг, Яра вже виходила.

- Привіт, моє сонечко, як ти?

- Сьогодні набагато краще. Прокинулась вранці і подумала – життя триває.

- Вірно. З одного боку, життя крутезне, а з іншого – більше заглядати не хочу.

Більше нічого зайвого не говорив, лише шепотів її ім’я і слова, якими ніколи б не думав, що так сипати буду. Та ще й щиро і від усього серця. І її відповідь навзаєм слухати не набридне.

 

Все добре в цьому будинку, навіть такий-сякий запас провіанту є. Яра ж знайшла привід засмутитися – пігулки свої вдома забула.

- І нащо вони тобі тепер? – здивувався я. – Всіх драконів перемогли, далі вже не наші справи, можемо зайнятись чим хочемо. Чи ти проти?

Спохмурніла, відсунулась, пожувала щоку.

- Назар, мало того, що я тобі останній місяць життя попсувала, якщо не сказати що взагалі ледь на той світ не спровадила, так ще…

Замовкла і мені руку на губи поклала, щоб не дати і слова промовити, а хотілось сказати багато.

- Не хочу це визнавати, та варто чесно зізнатись. Можливо,  я не та жінка, що тобі потрібна.

- Таки здорово по голові вчора прилетіло? – відкинув її руку і прикрикнув. – Повідбивало клепки?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍