Наталія Ярославівна Матолінець - Гессі, Наталія Ярославівна Матолінець

Врешті, на вихідних вони зібрали частину речей і таки вирушили з Анадалі до Алутани, де зупинились Тавіші. Містечко притулилося на скелях понад морем і нагадувало казкову ілюстрацію до книжки. Гессі пошкодувала, що не вміє малювати. Таку красу хотілося зберегти не тільки у спогадах. Вона замислилась над тим, чи побував тут пан Поль, і вирішила після повернення дізнатися в Доанни його адресу, щоб розпитати про мандри та художні успіхи.

У будинку Тавішів, де вони зупинилися, виявилось дуже красиво. Він виходив верандою на рівний майданчик над скелями. Море підступало зовсім близько, і Гессі до мурашок на кінчиках пальців подобалося стояти біля поруччя й дивитись униз.

— Я чув, що в Анадалі дуже брудне узбережжя цього сезону, — зауважив Фрадер Тавіш, щоб розпочати розмову.

Гессі відчувала, що і він, і Генріка почуваються трохи ніяково, сидячи на веранді поруч. Після балу вони не дуже багато спілкувалися. Берден поки що не приєднався до них, бо його надто приваблювала запечена риба, котру кухарка зготувала до сьогоднішнього обіду.

— Я не бачила тутешніх пляжів, — відповіла Фрадерові Гессі, бо мовчанка здавалася вже надто затяжною, — а проте в Анадалі пісок схожий на борошно, такий дрібний і білий.

Генріка зиркнула на неї та кахикнула.

— Он як. — Фрадер поправив комірець сорочки, згин якого здавався таким рівним, ніби вся одіж була вирізана з мармуру. — Думаю, завтра зранку зможемо піти до води. Ми спеціально обрали місце біля моря, з гарним краєвидом. Уже не вперше тут зупиняємось.

— А що тут ще цікавого? — запитала Гессі.

Юнак подивився вниз, де тяглася вузька, брукована біло-жовтими каменями вулиця.

— У самому центрі розкішний майдан, історична спадщина, палаци лордів. На вихідних там ярмарки, а під вечір танці. Але ми туди не радили б іти. Минулого тижня якийсь п’яний молодик мало не зарізав іншого п’яницю. Не вельми приємне місце для того, щоб згуляти час, якщо вас цікавить моя думка… А от просто за головним майданом є пристойний ресторан — у них хороша музика, і вино вартісне, а не якась місцева водичка, яка… — Він затнувся. — Загалом, не дешеве місцеве. Ми маємо там столик на терасі в будь-який час, тому можете не хвилюватися щодо резерву.

— А звідки тут гарний краєвид на захід сонця? — поцікавилась Гессі, бо насправді дорогі ресторани її не цікавили, а вина вона майже не пила.

Генріка кахикнула знову, однак тепер це вже звучало надто награно, і дівчина зрозуміла, що в сестри не болить горло, а вона просто хоче на щось їй, Гестії, натякнути дивним кахиканням.

Гессі зиркнула на неї. Сестра вирячила очі.

— Захід сонця ви можете й звідсіль дивитись. — Тавіш, вочевидь, не звернув уваги на кахикання, проте тут же обернувся до Генрі та спитав: — А куди б ви хотіли завітати?

— О, — Генріка махнула рукою, — я буду рада, якщо ви запросите мене в місце, яке вам подобається. Адже я певна щодо вашого гарного смаку.

— Звичайно. — Фрадер кивнув. — Завтра надвечір кудись вирушимо. Хоча б подивитись на захід сонця, як хотіла ваша сестра. Тут є гарний оглядовий майданчик на скелях. Він відкритий, тому туди ходить багато людей…

— Я б воліла піти в якесь місце з хорошою кухнею, — повільно відповіла Генріка. — А моя сестра надає перевагу прогулянкам наодинці. Явно не там, де багато людей. Правда, Гесті?

— Я все ж схильний вважати, що курортне місце — не найліпший вибір для прогулянок на самоті, — ввічливо відповів Фрадер. — І я волів би не залишати гостей самих, бо що ж тоді ви подумаєте про нашу гостинність?

Гессі округлила очі. Оце щойно Тавіш хотів, щоб вони пішли гуляти всі разом, а Генрі намагалася переконати, що це поганий задум? Тепер вона взагалі не тямила, що в сестриній голові.

— Ви такий уважний, — Генріка вдала здивування.

— Мені подобається, коли життя підпорядковується певним правилам. Так усе до ладу, а важливі речі завжди на першому місці, — відповів Фрадер стримано. — Задоволені гості — одна з важливих речей.

Генріка роздивлялась його так, наче вперше побачила.

— Панно Гестіє Амаліє, — Фрадер повернувся тепер до неї, — я не можу гарантувати вам, що помилуємось заходом сонця завтра, проте ми з братом спробуємо зробити так, щоб усі ваші побажання збувалися, поки ви гостюєте в нас.

Генріка раптом різко відставила стілець і схопилася з місця так швидко, що пишна сукня задерлась і майнули бежеві панчохи. Вона зайшла до їдальні і, перетнувши її, побігла нагору, де в кінці коридору йшли в ряд їхні гостьові кімнати.

— Ваша сестра Генріка Агустанія така імпульсивна, — зауважив Тавіш.

— Її енергія всіх притягує. Енергія та краса.

— Ви з нею схожі. — Фрадер не дивився на неї, але його голос тепер здався Гессі менш зверхнім.

— Чим же? — поцікавилась вона щиро. — Насправді, всі переважно помічають наші відмінності.

— Бо відмінності помітити легше. Принаймні у вашому випадку, панно Гестіє Амаліє.

— Ви могли б називати мене просто Гестією чи Гессі? — спитала вона, чуючись набагато вільніше після того, як сестра пішла. — Я мовби в кабінеті директора, коли чую оце «панна Гестія Амалія».

— Перепрошую, проте батьки навчали мене завжди звертатись до всіх більш ввічливо, ніж того вимагають.

Фрадер схилив голову. Волосся його, рівне й акуратно підстрижене, блискотіло, як біле золото.

— За винятком моментів, коли ви намагаєтесь когось принизити, як того вечора в нас у гостях?

— Я вже вибачився за це і повторювати не хочу. — Фрадер навіть на веранді над морем сидів рівний як струна. — А проте тут ваша правда. На людей їхнє ім’я має дуже особливий вплив, і якщо вміло його використовувати… загалом, це може стати корисною деталлю спілкування.

Гессі кивнула зі згодою і знічев’я спитала:

— А як вас називають друзі?

Тавіш вагався, перш ніж відповісти. А тоді знічено видихнув: