Ліра Куміра - Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра

Глава 60. Не пробуджуйте в мені дракона

Амелія
Прибувши до «Академічного», я розгубилася. Руку щораз обпалювало вогнем, і я намагалася не тільки впоратися з болем, але й вгадати місце, в якому страждає мій дракон.

- Міс, я можу уточнити у колег куди вони відвозили молодих людей, - бачачи мої переживання, запропонував мені візник, і я одразу ж погодилася.
Аби швидше. Він відійшов на кілька кроків і дістав переговорний апарат, а за хвилину ми вже їхали до таверни «Три кульгавих тролі». Вискакувала я мало не на ходу, тому що в цей момент моя рука почервоніла і змусила мене заволати від болю. І тут я згадала, що забула захопити із собою гаманець.

- Я... Мені... - розгублено вигукнула візнику, а він кивнув:

- Пізніше все повернете, - спокійно відповів чоловік, прямуючи до воза.

- Дякую. Я із відсотками поверну! - Крикнула я, підбігаючи до дверей таверни. А тільки-но я її відкрила, як на мене обрушилися звуки нестримних і хмільних веселощів.
Тут людині погано. Ну гаразд, драконові, а вони веселяться, як ні в чому не бувало. Я кинулася до головної зали, але Кіла там не знайшла. Озирнувшись на всі боки, я розгублено поникла, не знаючи, що далі робити.

«Зв'язок! Адже я вже приходила до його дракона!», - виникла думка, і я відійшла подалі від метушливого народу, а то ще затопчуть, а мені тут чоловіка треба рятувати.

Заплющивши очі, спробувала знайти потрібний мені міцний зв'язок з драконом, але, на жаль, все не так просто, я ледь не пропустила його, тому що нитка стоншилася і стала блідою.
Праворуч! Тепер я знала, де його шукати, і, не затримуючись ні на секунду, кинулася у вузький прохід, що вів до робочих приміщень. Двері зі скрипом відчинилися, і на мене обрушився потік яскравого світла. Примруживши очі, я почала озиратися.

- Ти хто? – Гороподібний чоловік перегородив мені шлях, а потім до нього приєдналася ще одна така сама шафа. І де вони лише знаходять таких?

- Мені треба туди, - вказала я їм за спину, але велетні не дозволили.

- Не можна. Ішла б ти звідси, блондиночко, - хмикнув один із них, і тут я почула гучний крик болю.
Плюнувши на всі застереження, я кинулась вперед, обминаючи тих чоловіків, що тільки здивувалися від такого нахабства.

-Стій! Куди? – Схопив мене за руку один із цих смертників, і я вирішила не стримуватись, обернулася до громил і запустила в них силу, виштовхуючи в коридор разом із дверима. Кхм... Злегка перестаралася, проте вони точно найближчим часом не турбуватимуть мене.
Струсивши в собі пилюку, я побігла туди, де вже перестав кричати Кіларіан. Чорт! Я маю встигнути! Я влетіла в невелике приміщення, і відразу ж побачила дракона, що лежав на підлозі, а над ним з кинджалом в руках схилився чоловік.

- Руки геть від мого чоловіка! - Гаркнула щосили, відволікаючи мучителя від його заняття.

- Ось же спритна малеча, - пробурчав він, оточуючи себе і непритомного Кіларіана магічним щитом, після чого продовжив водити ножем по татуюванню мого чоловіка.

- Гад ти такий! - Кинулася я вперед, але пробитися крізь захист мага не могла. – Пусти! - Гарчала я дужче дракона, намагаючись знести ворожий щит усіма можливими способами, але все без толку.
Я побачила, як тіло чоловіка вигнулося і пішло судомами, і мої руки запалали вогнем. Час йшов на секунди. Я відчайдушно билася, намагаючись прорватись туди, де страждає той, кого я кохала.

- Горіти тобі у вогні, тварюка! - Мій голос видозмінився в кінці, нагадуючи рокіт, а картинка переді мною здригнулася, я раптом побачив світ у дрібних деталях.
А далі все сталося в одну мить: я кинулася на стіну перед собою і змогла її пробити, спалюючи навколо. Все горіло, плавилося, а мучитель мого чоловіка кричав у передсмертній агонії.

«Я вперше вбила людину, спалила її живцем!» - відчайдушно забилася в голові думка, і я впала на холодну підлогу, провалюючись у непритомність.
Не бачила, як приголомшений ректор вбіг на склад, захищаючись від того пекла, яке я створила, не помітила, як цілителі кинулися до мого чоловіка, витягаючи його з магічних пут, не відчувала, як мені на бік лягла холодна рука мого наставника, який намагався заспокоїти мою істерику. Я цього нічого не відчувала, моя свідомість летіла кудись далеко, туди, де я змогла побачити ультрамаринового дракона.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно