Шаграй Наталія - Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія

- Гм! Я не віщун, але ми постараємося знайти їх першими, - буркнула я заглядаючи у ці очі сповнені тужливої безнадії.

- Ага. А якщо не вийде?

- Еміль, у нас все вийде, - перетяг на себе його пекучу увагу Зорян.

- І хто мене хоче вбити? І за що? – смикнув він гордо підборіддям.

- Якщо ти сам про це заговорив…Еміль, а після твоєї смерті, що отримає, скажімо, твій дядько? Петро Семенович Пунін.

- Дядько Петро? – здивовано завмер Еміль. – А? Це…Він тут до чого? Він вже старий…

- Та старий…Старий, старий, але ярий. Вік, то ще не показник. То що він?

- А я не знаю. Ми не дуже родичаємося. Там була якась сімейна історія, я вже й не пам’ятаю, проте його наче з сім’ї вигнали. Принаймні, він ніколи не приїздив. Навіть на похорон, коли і бабуся, і дідусь, і мама померли.

- А ти коли його останній раз бачив? – задумливо звів до купи брови Зорян.

- Кажуть, що в дитинстві він колись до мами приїздив, але я його не пам’ятаю, - пожував нижню губу Еміль. – То був єдиний раз, коли він до мами приїздив.

- Цікавий в тебе родич, - задумливо пошкріб щетину Зорян. Слухай, а чого вони відносин не підтримували? За що його з сім’ї вигнали?

- Та я не знаю, - розпачливо скривив він губи. – Я ніколи не цікавився. Я взагалі про нього не думав, поки ти не запитав.

- І такі родичі бувають, - кивнула я його словам і своїм думкам. – Але дійсно цікаво, чому його від сім’ї відлучили. А про це ще в когось можна дізнатися?

- Я не знаю, - розгублено перевів він погляд з мене на Зоряна. – У нас в сім’ї не прийнято було «виносити сміття з хати».

- Ясно! – кивнув Зорян. – Може сусіди чи добрі друзі твоїх рідних щось можуть знати?

- Та ні! Ми ж переїздили. Кілька разів. А потім дід з бабусею знову повернулися в Тетіїв, бо там їхня батьківщина була. А мама з татом в Києві жили. Й то, коли дядько до мами приїздив, то був великий скандал. Нам правда не сказали чого, - насупився він.

- Гм, як цікаво то виходить. Проте, як кажуть, ти можеш віддалитися від родичів, порвати з ними усілякі стосунки, але це не означатиме, що в тебе тих родичів немає.

- Я й думав, що в мене їх немає. І що я залишився один, - тяжко зітхнув Еміль.

- От і розберемося куди і чому зник твій родич, - бадьоро так запевнив Зорян Еміля.

   Й тут таки в мою голову прийшла геніальна у своїй простоті думка, а якщо спробувати через Еміля пошукати родича…З’явилася, покрутися й на сьогодні вспокоїлася. Почуваюсь наче мене крізь м’ясорубку пропустили, а я тепер назад збираю той пазл. От до завтра зберусь і спробую. Завжди любила експерименти. Це ж так цікаво…

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно