Надія Голубицька - Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька

Нестямно схлипнувши, вона тихенько покликала його і коли у відповідь почула стогін, акуратно допомогла йому перевернутися.

- Ти ціла? - запитав він слабким голосом.

А коли вона кивнула у відповідь, стримуючи ридання, він додав:

- Пробач мені, Русалка, я не зміг тебе відвезти в безпечне місце. Але ти зараз не втрачай часу, тікай, сховайся десь.

Але Варя, помітивши, що під ним розпливається кривава калюжа, в паніці заперечила:

- Я не можу тебе залишити. Тобі терміново потрібна допомога. Я зараз знайду когось. Я викличу швидку. У тебе ж є телефон.

Вона нахилилася над ним, ковтаючи сльози, намагаючись знайти в кишені телефон, але Карло понишпорив тремтячою рукою, знайшов її руку і втримав, шепочучи: «Тікай поки не пізно». Варя, плачучи, стиснула його пальці і через в'язку рукавичку з крові, вона відчула, як він у відповідь теж спочатку стиснув її долоню, а потім його рука розслабилася і безвільно впала. Варя в жаху підняла погляд на його обличчя, яке висвітлили фари машини, що під'їхала, і побачила застиглий погляд широко розплющених очей, спрямований в нічне небо. Усвідомивши, що тепер нічим не зможе йому допомогти, дівчина видала нелюдський крик і залилася ще більше сльозами. Вона в усьому, що сталося звинувачувала лише себе, через її самовпевненість і нерозсудливість смерть Карло тепер була на її совісті і з цим вантажем їй жити до кінця днів.

Повністю віддавшись своєму горю і самокатуванню, вона навіть не помітила, як з машини, що під'їхала вийшов Ведмідь і попрямував в її бік. Лише коли він її підняв і спробував тягти до машини, вона почала відчайдушно опиратися і кричати:

- Вбивця! Навіщо ти його вбив? Вбивця!

У відповідь вона почула спокійний байдужий голос:

- Мені необхідно тебе доставити господареві і я зроблю це за всяку ціну і, не дивлячись ні на що.

Його спокій просто розлютив її, вона почала вириватися з подвоєною силою, звивалася і била його руками, вимазаними кров'ю, поки це його не розлютило. Він послабив хватку, а Варя, вирвавшись, знову кинулася до тіла Карло. Тим часом Ведмідь витягнув з кишені носовичок і невеликий пухирець рідини з різким запахом, полив нею хустку і, підійшовши до дівчини ззаду, щільно притиснув тканину до її обличчя. Вона зробила кілька несамовитих помахів руками і провалилася в темряву. 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно