Степан Іванович Наливайко - Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко

якого походила Рукміні, дружина Крішни — Кундіна (хінді — Кундін); назва її перегукується з болоховським Кудин. Індійських двійників мають і інші болоховські міста (ТРС, 48–50). Тож природно припустити, що й болоховський Губин споріднений з епітетом Крішни — Ґопа та його аккадійського двійника Таммуза з епітетом Гу-ба — «Пастух».

Давньоіндійське місто ділилося на чотири частини, кожною керував чиновник — стханіка (хінді стханік, пор. укр. прізвище Станик). Йому підлягав ґопа, теж міський чиновник, під наглядом якого перебувало десять, двадцять або сорок родин міста (ИД, 234). Можна згадати й наш давній адміністративний поділ на губернії — цілком можливо, що й слово губернія споріднене з ґопа, хоча його й виводять із лат. gubere — «правити» (ЕСУМ І, 611). Проте і латинське слово може містити компонент gu із тим самим значенням, що й санскр. gopa; ґопа, до речі, й дрібна адміністративна одиниця, округа.

В «Артхашастрі», трактаті про управління державою, згадується чиновник ґопа; він керував кількома селами й провадив перепис людей і їхнього майна в них. І визначаються обов’язки ґопи — перепис осель і мешканців, платників і неплатників податків. «При цьому він мусить вказати: в цих оселях стільки-то людей, рахуючи по кожному з чотирьох станів, стільки-то землеробів (каршака), пастухів (ґоракшака), купців (вайдехака), ремісників (кару), наймитів (кармакара) й рабів (даса)» (АШ, ІІ 35.3–4). Каутілья, автор «Артхашастри», передбачає призначен<197>ня чиновника-ґопи на 5 –10 сіл, тобто досить широку округу. Сільський ґопа, певно, не тільки фіксував людей і майно на своїй дільниці, а й збирав податки (Алаев, 52).

Це саме може стосуватися й адміністративно-територіальної одиниці волость, яка може походити не від володіти, а від віл, бик, у санскриті ґо. Таке міркування небезпідставне, бо у В.Даля губовина — старовинне слово зі значенням «край», «країна», «область», «округа», «волость», «селище», «садиба», «двір», «оселя». Відомий термін губа — «округа», «район», «територіально-адміністративна одиниця в Давній Русі», «судова округа». У В.О.Ключевського найменша «кримінально-поліційна округа, у якій переслідування лихих людей надавалося самій громаді, називалася губою», звідки й вирази на губі, посадовити на губу тощо (Там же). Чимало назв, похідних від губа: Губник у Вінницькій, Губське в Полтавській, Губівка й Губське в Кіровоградській областях. Складається враження, що українські фразеологізми на всю губу пан, ґазди цілою губою, гріха на всю губу, реве на всю губу (СУМ, І 335) стосуються не частини обличчя — губ чи грибів (губи, губ’яки), а саме певної території.

Слово ґо (ґау) вжите в «Рігведі» 176 разів. Велика рогата худоба була багатством і синонімом багатства, заможна людина називалася «власником корів» — ґомат, ґомін, ґосвамін, ґодгарін, ґопаті, ґовінда, ґопала, ґопа тощо. Деякі з цих термінів згодом стали іменами, зокрема Вішну й Крішни. Слова ґавішті й ґавашана — «битва», «війна» теж утворені зі слів із значенням «корови», «худоба». Навіть боги ділилися на чотири категорії, одна з яких боги ґоджата — «народжені коровою»; інші три — небесні, земні й водні. Корова відігравала величезне значення в житті давнього індійця.

Компонент ґо рясно відбитий в індійських іменах: Ґопала, Ґопаті, Ґомукха, Ґовінда, Ґотама, Ґовіштха, Ґовасена, Ґодгваджа, Ґодгара, Ґобгід, Ґопендра, Ґопеша, Ґоптрі тощо. Ґовінда — «Пастух», (досл. «Здобувач/Знаходжувач корів»), ім’я Крішни. Воно відбиває солярні риси цього божества, де корови — дощові хмари чи сонячні промені; тут маємо виразну скотарську символіку. Один міф розповідає, як юний Крішна зайняв у Індри корів (хмари), а той став переслідувати пастушка. Дослідники гадають, що міф відбиває початок поклоніння Крішні на противагу Індрі, яке відчутно зменшило криваві пожертви. Схожий сюжет знає і «Ріґведа», тільки там корів Індри викрадає демон Вала й ховає за річкою Раса (хінді Рас). Ґо, як мовилося, означає і «земля», тож Ґовінда, ім’я Вішну-<198>Крішни, може стосуватись і міфу про третю аватару Вішну, коли він у подобі велетенського вепра пірнув на дно океану й іклами підійняв землю, занурену під воду. Тоді Говінда означатиме не лише «Здобувач корів», а й «Здобувач землі».

Ім’я Ґотама — «Досконалий бик» мав Будда і легендарний мудрець, який прокльоном перетворив на камінь свою дружину Ахалью, яку підступно спокусив Індра. Ґавасена — «Бикосилий» звали епічного царя, чию дочку на її сваямварі здобув у дружини Юдгіштхіра, найстарший із п’ятьох братів-пандавів.

Існує чимало й назв із ґо на означення гір, річок, міст і сіл — Ґовішана, Ґокарна, Ґокула, Ґґомукхі, Ґоманта, Ґоматі, Ґоратхагірі й Ґомукхаґірі (ґірі — «гора»), Ґотама, Ґохарва, Ґовардгана тощо. З них можна відзначити назви Ґокула (хінді — Ґокуль), досл. «череда корів» — село за 8 км від Матхури, на березі Ямуни-Калінді, де народилися Крішна й Балавіра й де минули їхні дитячі і юнацькі роки. Зараз це Махаван (Махабан) — «Великий ліс». Ґоматі (Ґомті) — «Багата коровами» — ріка, згадувана в «Ріґведі» й «Рамаяні». Ґокарна, «Коров’яче вухо» — місто на Малабарському узбережжі Індії, знамените храмом Шіви. Ґодаварі — річка, відоме місце прощі шіваїтів.

З ґо — «корова» (множина — ґавас) утворено величезну кількість слів, які іноді охоплюють, здавалося б, далекі одне від одного поняття. Воно входить в імена й епітети богів: Ґопаті — епітети Індри, Крішни, Шіви, Варуни; Ґовінда, Ґодгара, Ґодгарін, Ґопала, Ґопадг’я, Ґопакша, Ґопеша, Ґопендра — на означення Крішни; Ґопалака, Ґовасана, Ґодгваджа — Шіви; Ґоптрі — Вішну; Ґобгід — Індри. Те ж ґопа — «пастух» прибрало значення «цар», «правитель»; ґотра — «череда» розвинулося в значення «родина», «рід», «плем’я»; ґавешана — прагнення мати корів, означає «воювати»; ґавиджа — домагання корів, а переносно — «пристрасний», «палкий», «ярий». Слово ґо означає і «благо», «багатство», «добробут». Конкретні слова з ґо стають абстактними, іноді зовсім далекими від первісного значення. Така насиченість ведійського лексикону похідними від ґо засвідчує виняткову роль корови в житті ведійських аріїв. Для арія корова й віл найперші помічники й трударі, а це ще більше підносило їх.

Ґо творить різноманітні й численні терміни. Військова справа: ґо-карна, «коров’яче вухо» — різновид стріли; ґав’я, «бичача» — тятива, з чого видно, що тятиву робили з волової шкіри.

Прикраси: ґо-кхару, «коров’ячі ратички» — сережки у виг<199>ляді рослини якірці, що теж зоветься ґо-кхару; ґо-стана, «коров’яче вим’я» — перлове намисто в чотири разки; ґо-меда, «коров’ячий жир» — коштовний камінь з Гімалаїв чи з Інду,