Тарас Валерійович Березовець - Анексія: Острів Крим

країн [Обама і Меркель. — Прим. ред.] висловили серйозну стурбованість з приводу порушення Росією суверенітету й територіальної цілісності України та погодились, що необхідна деескалація ситуації, зокрема за допомогою розміщення міжнародних спостерігачів, а також ініціювання прямих переговорів між Росією й Україною»356.

Західні країни продовжували практику, розпочату за часів Євромайдану, й обмежувались висловленням серйозної стурбованості чи «занепокоєності» у зв’язку з українськими подіями. Ця тактика не діяла свого часу на кровожерливого Януковича, тож ніяк вона не могла вплинути й на Путіна. Така беззуба політика західних країн лише розпалювала його імперські апетити, переконуючи Путіна в безкарності розчленування України. Очевидно, від кожної з таких заяв, читаних його помічниками, російський президент отримував велике задоволення.

Показовою була реакція німецьких ЗМІ на військову інтервенцію РФ в Україну. Оглядач Tageszeitung Клаус-Хельге Донат у статті під назвою «Путін у пошуках влади часів СРСР» зазначає: «Путін хотів купити корумпованого президента в Києві. Це говорить про недалекоглядність. Проект Євразійського союзу провалився. Замість того щоби відновити імперію, Володимир Путін зараз стане тим, хто її остаточно знищить. Припущення, що Україна дасть поставити себе на коліна так само легко, як Грузія у 2008-му, ґрунтувалося на помилці спрощеного мислення».

Доволі спрощено ситуацію в Україні розуміло видання Spiegel Online, яке вслід за російською пропагандою повторювало байку про порушення в Україні прав російськомовного населення: «Те, що все зайшло так далеко, пояснюється помилками київського уряду й українського парламенту. Під тиском вуличних бійців, які загрозливо „охороняють“ парламент, Верховна Рада скасувала закон, який гарантував державний статус російської мови на сході та півдні країни. Результатом цих помилок стало те, що російськомовне населення Криму повстало проти нового уряду — ще до того, як Путін вирішив вводити війська в Крим»357.

Держсекретар США Джон Керрі наголосив у заяві, що всі байки про «захист російськомовного населення» насправді приховують продовження подальшої інтервенції РФ на територію України. Керрі: «Також Росія говорила про меншину, про російськомовне населення, що їхні права утискаються. Насправді цього немає. І фактично сьогоднішній уряд України заспокоює всю ситуацію, не хоче й уникає провокацій. Збройні сили, які мають юридичне право протистояти вторгненню збройних сил іншої країни, не діють так, щоби дати якісь передумови»358.

Паралельно з цим журналісти британської The Guardian склали список брехливих фактів, озвучених Путіним на вчорашній конференції359 і, безумовно, вартих цитування (у перекладі).

1. «Озброєні люди, які взяли Крим під контроль, — це місцеві загони самооборони». — Хоч на їхній формі не було розпізнавальних знаків, її російське походження легко розкривалося.

2. «Переворот здійснили сили, які мали підтримку Заходу». — Хоча західні донори надавали сотні тисяч доларів організаціям, що виступали проти режиму Віктора Януковича, немає свідчень того, що США або Велика Британія здійснювали військову підготовку сил опозиції.

3. «Протестувальників в Україні вбивали снайпери колишньої опозиції». — Доводячи це, Путін посилався на «матеріали з відкритих джерел», натомість є відеокадри, на яких у людей стріляють снайпери в міліцейській формі.

4. «Проєвропейські демонстранти розстрілювали й підпалювали представників колишньої провладної партії». — Насправді протестувальники закидали камінням і пляшками з «коктейлем Молотова» будівлю Партії регіонів 18 лютого, після чого спалахнула пожежа. Рятувальники вивели кількох людей, але не змогли врятувати одного співробітника.

5. «Янукович є легітимним президентом України». — З одного боку, російський президент погодився з тим, що попередні можновладці України були «шахраями», і визнав, що в Януковича немає влади й політичного майбутнього. З іншого — він стверджує, що Янукович залишається легітимним (за перекладом Espreso.tv360).

Французьке видання Slate заявило, що Україні в 1994 році не варто було відмовлятися від ядерної зброї361. Цікаво, що те доленосне рішення України ще в 1993 році критикував професор політології з Чиказького університету Джон Мірсхаймер, зауважуючи, що в цьому разі Україна стане дуже вразливою для. Росії: «Ядерна Україна — це невід’ємна умова для підтримки миру між Росією та Україною. Це буде означати, що росіяни, у яких є історія поганих відносин з Україною, не спробують знову її завоювати. Україна не зможе себе захистити неядерними засобами від Росії, яка має таку зброю. І жодна держава, включно зі США, не надасть їй достатніх гарантій безпеки»362.

5 березня було присвячене безкінечним дипломатичним переговорам щодо ситуації в Україні. Місії ООН та ОБСЄ, які прибули до Криму, через блокування озброєними загонами терористів так і не змогли провести всіх запланованих зустрічей. На тлі заперечення Росією факту військової агресії проти України криза продовжувала поглиблюватися. Лещата «зелених чоловічків» і «самооборони» все більше стискалися навколо українських військових частин у Криму. Параліч Міністерства оборони України та інших силових структур на півострові ставав усе очевиднішим.

6 березня. ПЕРЕНЕСЕННЯ РЕФЕРЕНДУМУ НА 16 БЕРЕЗНЯ ТА ПРОХАННЯ ПРИЄДНАТИ КРИМ ДО РОСІЇ

Не встигла ще поширитися передчасна радісна заява Селезньова вночі 5 березня про відступ російських військових від української частини в Перевальному, як за годину, уже 6 березня, «зелені чоловічки» повернулися й продовжили блокування. Про це написав Дмитро Тимчук у Facebook: «На жаль, відведення військ, як ми й побоювалися, тривало недовго. У Перевальному російські військові повернулися буквально через годину. Причину цих маневрів з’ясовуємо»363.

За повідомленнями кореспондента радіо «Свобода», «сьогодні вночі на деякий час блокування було послаблене — поруч із військовими частинами залишалися тільки представники так званої „самооборони Криму“. Але згодом озброєні особи в камуфляжі без розпізнавальних знаків повернулися і стали готуватися до ретельнішої облоги українських військових, зокрема рити окопи»364.

Екс-генпрокурор України Піскун заявив сьогодні в інтерв’ю для українських ЗМІ, що такі дії російських військових підпадають під юрисдикцію міжнародного трибуналу: «Ті ж, хто тримає наших солдатів в облозі, здійснюють не тільки кримінальний злочин згідно КПК України, але й злочин проти людства. Я зустрічався з суддями Гаазького трибуналу, розповідав їм ситуацію в Криму, радився з ними, і вони підтверджують, що ці дії „невідомих“ озброєних людей підпадають під юрисдикцію Гаазького трибуналу»365.

Це була вже третя війна на території Криму, під час якої російське командування затоплювало власні кораблі. Уперше до такої тактики воно вдалося у 1854–1856 роках. Потім 1941 року під час Другої світової