Марек Краєвський - Кінець світу в Бреслау

вирішив, що минувшина — це його парафія, і підхопив Моккові слова, — він 9 грудня пішов до якогось лупанару в Миколайському передмісті. Там його вбили й пограбували. Повію також було вбито. На жаль, про деталі в Бартезія не сказано нічого…

— 9 грудня, — закінчив Мокк, — в обіймах повії було вбито радника Ґайссена. Це сталося на Бургфельд 4, тобто на Миколайському передмісті.

Почувши останні слова Мокка, обер-бургомістр почервонів і витяг коробочку з вічним пером. Він кілька разів відкрив і закрив її, і гості побачили якусь вигравірувану посвяту. Лисина фон Шреттера дедалі червонішала, а тоді стала пурпуровою.

— То що ви, власне кажучи, тут робите! — гаркнув він раптом і рвучко підвівся. — Ви прийшли до мене, аби просити дозволу на арешт якогось російського маркіза?! — Пухкий кулак з усієї сили торохнув об стіл. — Чому ця тварюка ще не сидить у вас на Шубрюкке?! Ви що, хочете дочекатися наступних злочинів?!

— З вашого дозволу, — до розмови вперше втрутився Мюльгауз. — Ваше превосходительство, ви самі зауважили, що про злочини пишуть у газетах, які фон Орлофф, напевне, читає. Свої докази він представляє на лекціях, завжди після скоєння злочину, або ж, як встановили учора в читальному залі радник Мокк і доктор Гартнер, після появи інформації в пресі. Отож, у нас немає жодної зачіпки, щоб його заарештувати. Жоден суддя не оголосить вирок людині лише тому, що якісь убивства та використовує як аргументи наближення кінця світу. Це лише слід, що спрямовує нас до фон Орлоффа й спричиняє, що він або хтось із його секти опиняється під підозрою.

— Так… — фон Шреттер сів за столом і, загасивши сигару в попільничці, якусь мить дивився на розкришений тютюн, який нагадував крила розчавленої страхітливої комахи. — Ваша правда… Жодних підстав для арешту фон Орлоффа немає, але ж ми повинні якось…

— З вашого дозволу, ваше превосходительство, — Мюльгауз вперше цього дня наповнив рота ароматом улюбленого тютюну. — Вихід тут один. Ми повинні встановити дату й місце наступного вбивства. Таким чином ми захистимо жертву й влаштуємо засідку на вбивцю.

— Як ви збираєтеся це встановити? — спитав фон Шреттер, підносячи чашку до губ.

— Убивства, — Гартнер знову перейшов на менторський тон, — відбуваються в хронологічному порядку. На жаль, ця хронологія стосується лише днів. Тож злочини-зразки могли бути вчинені в різні століття. Перший було вчинено в середні віки, другий — у часи відродження, а третій — це епоха бароко. Тому слід переглянути всі доступні матеріали в пошуках убивств, які було б вчинено, починаючи від… — він завагався. — Яке в нас сьогодні? Так, від 20 грудня… Звертати увагу лише на день, не на рік…

— А хто повинен це зробити? — запитав фон Шреттер.

— Саме тому ми й прийшли до вас, ваше превосходительство, — відповів Мюльгауз. — Треба зібрати групу експертів, які швидко проведуть архівні пошуки.

— Якими якостями повинні володіти ці люди? — Опинившись у ролі організатора, обер-бургомістр відчув себе краще. — І скільки їх повинно бути?

— Вони повинні знати латину, — відповів Гартнер. — Уміти читати рукописи й стародруки, невтомно працювати день і ніч, за що їм слід заплатити відповідний гонорар. Якщо ми хочемо швидко встановити дату наступного вбивства й захистити ймовірну жертву… їх потрібно багато…

— Окрім того, вони повинні бути поза будь-якими підозрами, — докинув Мокк. — Не можна довірити це завдання комусь, хто може виявитися вбивцею. Не слід забувати, що це людина, для якої архіви не становлять жодних таємниць. А ми обиратимемо експертів з-поміж таких людей.

— А хто, власне кажучи, — фон Шреттер поклав перед собою чистий аркуш паперу й щось занотував, — організує таку групу?

— Її керівник, — відказав Мюльгауз. — Доктор Гартнер.

Бреслау,

вівторок 20 грудня,

пів на десяту ранку

Мюльгауз і Мокк попрощалися з Гартнером біля дверей чиновника, що за дорученням обер-бургомістра повинен був підписати відповідну угоду з новопризначеним керівником групи експертів. Вони мовчки спустилися до вестибюля й вийшли з палацу Гацфельдів. Разом рушили у бік Управління поліції. Сніг збирався на крисах їхніх капелюхів.

— Мене одне цікавить. — Мюльгауз потер долонями вуха, відморожені в окопах на російському фронті над Двіною. — Ці злочини повторюються тільки в Бреслау? А якщо так, то як це пояснює фон Орлофф? Чому кінець світу повинен настати саме в нашому місті?

— Hi, — Мокк уважно спостерігав, як двоє закутаних у шинелі чоловіків кидають на машину замерзлі кінські кізяки. — Не лише в Бреслау, а й у Вісбадені. Мені треба туди подзвонити. Але це гарне запитання. Треба про це поцікавитися у фон Орлоффа.

— Він вам може відповісти, що злочини скоює диявол або ангел смерті, що провіщає кінець світу.

— Якщо кінець світу справді має настати, то в кам’яниці «Під Грифами» мав би жити справжній підмайстер ливарника. А так у нас є такий собі замінник підмайстра — музикант-п’яничка, що його ангел темряви переносить до будинку «Під Грифами»… Цей ангел нагадує мені учня, що списує на іспиті, хоч може й сам чудово відповісти на запитання…