Анджей Сапковський - Відьмак. Кров Ельфів

— Ти на мене сердита? — запитала дівчинка після паузи. — За те, що я… була у вежі?

— Ні. Але Неннеке того не любить. Ти про це знаєш.

— Але я нічого… Мені до того Ярре й діла немає. — Цірі злегка зарум’янилася. — Я тільки…

— Саме так, — пробурмотіла чародійка. — Ти тільки. Не корч із себе дитину, бо ти — не вона, нагадую тобі. Той хлопець при погляді на тебе слину пускає і заїкається. Ти цього не бачиш?

— Це не моя вина! Що я маю робити?

Йеннефер припинила розчісувати, зміряла її глибоким фіолетовим поглядом.

— Не грайся з ним. Бо це підло.

— Я зовсім із ним не граюся! Я просто розмовляю з ним!

— Хотілося б мені вірити, — чародійка клацнула ножицями, відрізаючи ще одне пасмо, що ніяк не бажало вкладатися, — що під час тих розмов ти пам’ятаєш, про що я тебе просила.

— Пам’ятаю, пам’ятаю!

— Це розумний і спритний хлопець. Одне-інше необережне слово може його наштовхнути на непотрібну стежку, на справи, про які він знати не повинен. Про які ніхто не повинен знати. Ніхто, абсолютно ніхто не може довідатися, хто ти така.

— Я пам’ятаю, — повторила Цірі. — Я нікому й словечка не пискнула, можеш бути впевненою. Скажи, це ми тому повинні так раптово виїжджати? Ти боїшся, що хтось міг довідатися, що я тут? Це тому?

— Ні. Є інші причини.

— Чи це тому… що може бути війна? Усі говорять про нову війну! Усі про те говорять, пані Йеннефер.

— Авжеж, — підтвердила чародійка голосно, клацаючи ножицями над вухом Цірі. — Це фактор із групи, так би мовити, постійних. Про війни завжди говорилося, говориться і буде говоритися. І небезпідставно: війни були й будуть. Нахили голову.

— Ярре говорить… що війни з Нільфгардом не буде. Розповідав про якісь аналогії… Показував мені мапу. Я сама вже не знаю, що про те думати. Не знаю, що то за аналогії, напевне щось страшенно мудре… Ярре читає різні вчені книжки й дере носа, але я вважаю…

— Цікаво, що ти вважаєш, Цірі.

— У Цінтрі… Тоді… Пані Йеннефер, моя бабця була куди мудрішою за Ярре. Король Ейст також був мудрим, плавав морями, бачив усе, навіть нарвала та морського змія, закладуся, що й аналогію він не одну бачив. І що з того? Раптом прийшли ті, нільфгардці…

Цірі підвела голову, голос її в’язнув у глотці. Йеннефер обійняла її, притулила міцно.

— На жаль, — сказала вона тихо. — На жаль, ти маєш рацію, бридулю. Якби все вирішували використання досвіду і можливість робити висновки, ми б уже давно забули, що таке війна. Але тих, хто прагне війни, ніколи не стримували й не стримають досвід і аналогії.

— Тоді… Тоді це правда. Буде війна. Тому ми мусимо їхати?

— Давай про це не говорити. Не переймайся наперед.

Цірі шморгнула.

— Я уже бачила війну, — прошепотіла вона. — І не хочу бачити її знову. Ніколи. Не хочу знову бути сама. Не хочу боятися. Не хочу знову втратити все, як тоді. Не хочу втратити Ґеральта… і тебе, пані Йеннефер. Не хочу тебе втратити. Хочу бути з тобою. І з ним. Завжди.

— Будеш. — Голос чародійки легенько затремтів. — І я буду з тобою, Цірі. Завжди. Обіцяю тобі.

Цірі знову шморгнула. Йеннефер кашлянула тихо, відклала ножиці і гребінь, встала, підійшла до вікна. Круки все ще каркали, летячи у бік гір.

— Коли я сюди приїхала, — відізвалася раптом чародійка своїм звичайним, звучним, трохи насмішкуватим голосом, — коли ми зустрілися уперше… Ти мене не любила.

Цірі мовчала. «Наша перша зустріч, — подумала вона. — Я пам’ятаю. Я була з іншими дівчатами в Гроті, Зарися показувала нам рослини й зілля. Тоді увійшла Іола Перша, прошепотіла щось на вухо Зарисі. Жриця скривилася з нехіттю. А Іола Перша підійшла до мене з дивним виразом на обличчі. Збирайся, Цірі, сказала, швиденько йди до рефректарію. Мати Неннеке тебе викликає. Дехто приїхав».

Дивний, значущий погляд, захват в очах. І шепіт. Йеннефер. Чародійка Йеннефер. Скоріше, Цірі, поспіши. Мати Неннеке чекає. І вона чекає.

«Я відразу тоді знала, — подумала Цірі, — що то вона. Бо я її бачила. Бачила її попередньої ночі. У моєму сні.

Вона.

Я тоді не знала її імені. У моєму сні вона мовчала. Тільки дивилася на мене, а за нею я бачила в темряві зачинені двері…»

Цірі зітхнула. Йеннфер розвернулася, обсидіанова зірка на її шиї заіскрилася тисячами відблисків.

— Правда, — серйозно визнала дівчинка, дивлячись просто у фіалкові очі чародійки. — Я тебе не любила.

* * *

— Цірі, — сказала Неннеке. — Підійди-но до нас. Оце пані Йеннефер з Венґерберга, Майстриня Магії. Не бійся. Пані Йеннефер знає, хто ти така. Їй можна довіряти.

Дівчинка вклонилася, складаючи долоні у повний поваги жест. Чародійка, шелестячи довгою чорною сукнею, наблизилася, узяла її за підборіддя, досить безцеремонно підняла її голову, повернула вправо-вліво. Цірі відчула злість і бунт, що здіймалися у ній, — не звикла, аби хтось сприймав її таким чином. А одночасно відчула укол заздрощів. Йеннефер була дуже красивою. У порівнянні з делікатною, блідою і скоріше звичайною красою жриць і адепток, яку Цірі бачила щодня, чародійка світилася вродою свідомо, майже демонстративно, наголошено, підкреслено у кожній подробиці. Її вороново-чорні локони, що каскадом спадали на спину, лиснілися, відбивали світло, наче пір’я пави, звиваючись і хвилюючись при кожному русі. Цірі раптом засоромилася, застидалася своїх подряпаних ліктів, загрубілих долонь, поламаних нігтів, волосся, зваляного в сірі патли. Раптом вона страшенно захотіла мати те, що мала Йеннефер, — красиву, глибоко оголену шию, а на ній елегантну чорну оксамитку з чарівною блискучою зірочкою. Рівні, підкреслені вугликом брови й довгі вії. Горді уста. І ті дві округлості, що здіймалися при кожному вдиху, обтягнені чорною тканиною і білим мереживом…

— Оце і є славетна Несподіванка. — Чародійка трохи скривила губи. — Глянь-но мені в очі, дівчинко.

Цірі здригнулася і втягла голову в плечі. Ні, цьому єдиному вона не заздрила в Йеннефер, цього єдиного не хотіла мати й навіть не бажала в них дивитися. Цих очей, фіалкових, глибоких, наче бездонні озера, дивно блискучих, байдужих і злих. Страшних.

Чародійка повернулася до пухкої архіжриці. Зірка на її шиї виповнилася відблиском сонця, що увірвався у віконце рефректарію.

— Так, Неннеке, — сказала. — Немає сумніву. Досить зазирнути в ці зелені оченята, щоб знати: щось у ній є. Високе чоло, правильні дуги брів, красиво розставлені очі. Тоненькі крильця носу. Довгі пальці. Рідкісний пігмент волосся. Можлива кров ельфів, хоча й небагато тієї крові. Ельфійський прадід чи прабабка.