Юлія Богута - Помста для Роуз, Юлія Богута

— Залишся, — його голос став ще тихішим, майже благальним.  

Хевен притягнув мене до себе ближче, обіймаючи так, що між нами не залишилося жодного простору. Його руки обережно ковзнули вздовж моєї спини, ніби запам’ятовували кожен вигин. А потім він нахилився й знову торкнувся моїх губ, затримуючись на секунду в очікуванні дозволу. Дурне серце вистукувало шалений ритм десь у горлі.  Мить, і поцілунок став глибшим, насиченішим. Хевен не квапився, ніби хотів запам’ятати кожен момент. Він торкався мене так, ніби я була для нього чимось безцінним, чимось, що він не хотів втратити.  

— Я був достатньо переконливим? — прошепотів він.

—  Достатньо, —  ледь посміхнулася. 

Хевен притиснув мене до себе, вкутуючи своїм теплом, і я вперше за довгий час відчула себе вдома. Тут, на цьому ліжку. В цей самий момент.