Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

себе за прибічника відомого й запеклого ворога прищеплювань, нема про що більше говорити. (Раптом демонстративно-обережно удається до Ріджона). Ну, мій милий Ріджоне, я не надаю прищеплюванню більшої ваги, ніж ви, про це нема потреби казати. Але є речі, що дають людині становище у суспільстві, як, наприклад, антивакцинація. (Він знову сідає на естраді).

Сер Патрік. Бернард Шоу? Ніколи не чув про нього. Він що, мабуть, фундатор якоїсь школи?

Луї (вражено). Ні, ні! Він найпередовіша людина нашого часу. Але ніякого високого ранґу не має.

Сер Патрік. Запевняю вас, молодий чоловіче, що мій батько почув учення про безкарність гріха від Джона Веслі з його власних вуст ще до того, як народилися ви чи містер Шоу. Це дуже популярне вчення використовували, щоб додавати до цукру піску, а до молока води. Ви справжній прибічник цього вчення, мій юначе, тільки не знаєте цього.

Луї (вперше серйозно стривожений). Це ж образа інтелектові. Я не вірю в такі речі, як гріх.

Сер Патрік. Ну, сер, а є люди, що не вірять у такі речі, як хвороба. Здається, вони називаються вчені християни. Вони полікують вашу хворобу. В такому разі, ми нічого не можемо зробити для вас. (Встає). Бувайте здорові!

Луї (підбігає до нього й жалісливо звертається). О, не йдіть, сер Патріку, не йдіть! Будь ласка, не йдіть! Я не хотів вас образити, слово чести! Сідайте знову. Дайте мені змогу показати себе. Все, що я попрошу — затриматись хвилини зо дві.

Сер Патрік (здивований таким проявом пошани й трохи розчулений). Ну... (Сідає знову). Луї (вдячно). Дякую сердечно.

Сер Патрік (кажучи далі). Я не проти того, щоб лишитись ще годин зо дві. Але ви не вдавайтесь до мене, бо я стомився від лікарської практики й нездатний заходитися вас лікувати. Ваше життя в руках ось цих джентльменів.

Ріджон. Але не в моїх. На моїх руках є вдосталь. Я не маю ні часу, ані засобів для цього випадку.

Сер Патрік. А що ви скажете, містере Валполе?

Валпол. Ну, що ж. Я візьмусь його лікувати. Мені байдуже. Я глибоко переконаний, що це зовсім не моральне захворювання, а тільки фізичне. Очевидно, є щось не нормальне в його мозку. Мабуть, це значить, що якісь болісні умови впливають на його спинний мозок. Це значить також, що щось не гаразд з кровообігом. Словом, для мене ясно, що він страждає від потайного отруєння крови яка майже напевне вбирає в себе неперетравлені тваринні речовини з червевидого паростка. Я виріжу паросток.

Луї (мінячись на виду). Цебто ви хочете зробити мені операцію? Уф! Ні, красно вам дякую!

Валпол. Не бійтесь: ви нічого не почуватимете. Звичайно, ви будете під анестезією. Це буде надзвичайно цікаво.

Луї. А! Коли це буде цікаво для вас і коли це не пошкодить, то інша справа. А скільки ж ви мені сплатите, що я дамся це зробити?

Валпол (обурено підскакуючи). Скільки сплачу? Що ви хочете цим сказати?

Луї. Що, невже ви сподіваєтесь порізати мене задарма, як ви собі гадаєте?

Валпол. Ви ж мені не платите за те, що пишете мій портрет задарма.

Луї. Ні; але, написавши його, я віддам його вам; і ви згодом можете його продати, можливо, що й удвоє дорожче, ніж заплатите мені. А я ж не можу продати свого червевидого паростка, коли ви його виріжете.

Валпол. Ріджоне, чи ви чули коли-небудь щось подібне? (До Луї). Ну, зоставайтесь зі своїм червевидим паростком, зі своєю туберкульозною легенею, з вашим хворим мозком: з мене досить. Хай не подумають, що я байдуже поставився до цього добродія.

Він повертається й сідає на свого стільця, дуже розгніваний.

Сер Патрік. Отже, лишається в нас один лікар, що не зрікаєтеся вас лікувати, містер Дюбеда. Тепер вам зостається не до кого іншого вдатись, як тільки до сера Ралфа Блумфілда Боннінґтона.

Валпол. На вашому місці, Б. Боннінґтоне, я й пари з вуст не випустив би за нього. Нехай йогоо забирають у Бромптонський шпиталь; там його не вилікують, але навчать добрих манер.

Б. Боннінґтон. Біда моя в тому, що я ніколи нездатний був сказати «ні» навіть найнегіднішим людям. До того ж мушу сказати, що не думаю, щоб у медичній практиці можна було б ставити питання про цінність життя, яке ми рятуємо. Подумайте про це, Ріджоне! Дозвольте й вашу увагу звернути на це, Педді! Не будьте лицеміром, Валполе!

Валпол (обурено). Я й не думав бути лицеміром.

Б. Боннінґтон. Гаразд. Тепер зважте на мою практику. Це практика, яку ви могли б, я гадаю, назвати практикою серед високофешенебельного суспільства, практика серед найкращих людей. Ви вимагаєте, щоб я поставив собі питання, чи мої пацієнти чим-небудь корисні для самих себе чи для кого іншого? Ну, коли б ви і вжили відомих мені наукових доводів, то мусили б скористатися з методи «reductio ad absurdum», і тоді б ви прийшли до такого висновку, що більшості із них, як висловився стисло мій приятель Дж. М. Баррі, краще померти. Краще померти! Але є, безперечно, й винятки. Так, наприклад, у нас існує відома соціально-демократична установа — двір, підтримуваний на громадські кошти від суспільства, яке ту установу любить і відчуває в ній потребу. Мої двірські пацієнти — люди відданої праці, що безсумнівно, з цього погляду задовольняють нашим вимогам. Ще я маю одного чи двох герцоґів, що, господарство в їхніх маєтках провадиться краще, ніж воно провадилось би в громадських руках. Але щодо більшости з них, то коли б я почав зважувати їхню вартість, то, без сумніву, висловився б, що їм краще померти. Коли вони справді помирають, я цю розраду, ледве замасковану, даю їхній родині. (Заколисаний речитативністю власного голосу, говорить далі дрімотніш і дрімотніш). Фактично, з того, що вони витрачають таку силу коштів на медичний догляд, не виходить, що я мушу марнотратити свій хист, хай який він є, підтримуючи їхнє здоров’я. Кінець кінцем, коли я маю й велику платню, то й витрачаю багато. Мої власні звички дуже прості: похідне ліжко, дві кімнати, пляшка вина, і я з того щасливий і вдоволений. Вимоги моєї власної дружби трохи більші; але навіть вона нарікає, що ми багато витрачаємо, тільки щоб задовольнити смаки пацієнтів, яких я лікую. Отже... е... е... (раптово схаменувшись). Я втратив нитку розмови. Ріджоне, про що пак я говорив?

Ріджон. Про Дюбеда.

Б. Боннінґтон. А так. Правда. Дякую. Звичайно, про Дюбеда. Отже, хто такий наш друг Дюбеда? Зіпсутий морально; непевний молодий