Василь Тибель - Бурштин

вона не чинила шаленого спротиву під час затримання, майор взагалі не дозволив би зв’язати таку красуню. А тепер уже нікуди не втече – він на власні очі бачив, як сполошилася дівчина, коли «специ» завели до хати цього Зарванця. Нічого, він ще пограється з нею, як кіт із мишею, хоча наперед необхідно розкрутити цього впертюха. Треба визнати – поліщук має смак, обидві його жінки – як родзинки на весільному короваї…

Майор відірвав погляд від спокусливих плечей, що оголилися, коли дівчина потяглася поправити куртку, якою була вкрита дівчинка. Потім повернувся до Сашка, відповів:

– А ти, отже, святий? Законно, за ліцензією видобуваєш бурштин, сплачуєш податки державі? Та ви ж тут навіть власні хати підмиваєте помпами, аби нагребти купку тієї застиглої смоли! Праведники, ліс перетворили на звалище. Все перекопане, перерите, перемите так, що у тих місцях кілька років нічого не росте. Грибів, ягід немає, а ви ж раніше з них жили. Звір скоро піде звідси, ліс почне чахнути, бурштин закінчиться. Що гадаєте робити?

– Я що, проти порядку? Завжди хотів, щоб все по закону робилося. Але закони у вас у Києві пишуться, і комусь дуже невигідно навести лад у цій справі. Надто добре в каламуті рибку ловити, от хоч би й тобі. Звідти й каландайка.

– Розумник, га? Приємно мати гарного співрозмовника. Дем’ян тебе недооцінив. Стріляв він чудово, але мізки в нього ворушилися повільніше, ніж м’язи. Я, повір, тобою захоплююсь: щоб завалити цього вовчару-садиста, треба мати сталеві яйця, світлу голову й спритні руки. Але не думай, що цей номер пройде зі мною. Я за роки служби бачив і не таких розумників.

– Не я його вбив, ліс забрав. Тому й тобі не раджу ставати із ним на герць.

– Не варто мені погрожувати, бо досить мені лише кивнути пальцем, і тебе шукатимуть довго та не знайдуть.

– Але ж поки я тобі потрібен живий?

– Так.

– Гаразд, я покажу тобі жилу, відведу на Вовче Око. Навіть вкажу місце, де лежить самородок бурштину, що кого завгодно може озолотити. Я сам тримав його в руках – це моноліт вагою понад двадцять кілограмів. Але попереджаю: надто багато шансів збудити духів цих місць. Я вже мав справу з цими страховиськами, ледь живим повернувся.

– Ну, знаєш, лякати духами – це вже якась дрімуча архаїка. Ти мене розчаровуєш. Бачиш цих хлопців? – Майор кивнув у бік «спеців», що куняли біля входу.– Вони тих духів з-під землі дістають, як кролів, і луплять із них по три шкури. Дехто з них пройшов три війни.

– Як знаєш, я тебе попередив.

– Сашко, не вір йому! Не треба, не показуй Вовче Око! Без діда ми не зможемо загнати бурштинового коня назад, у болото! – Галя, яка весь час сиділа мовчки з кошеням рисі на руках, рішуче встала й рушила до майора. Миттю між нею та Гайвороном виросла кремезна постать «спеца». Дівчина відступила.

– У мене нема іншого виходу,– вимовив Сашко.– Я покажу все лише за умови, що моя дочка й Галина завтра вранці будуть звільнені. І поки вони не опиняться на відстані, недосяжній для твоїх бойовиків, сам не зроблю ані кроку.

– Домовились! Бачиш – я тобі цілком довіряю. З розумною людиною легко мати справу. Он там, у хліві, ми знайшли твою мотопомпу. Додік за нею рік полював. Полагодиш, запустиш, покажеш місце – і йди собі разом із дівчатами. Навіщо тоді мені тебе утримувати?

– Ні. Спочатку ти їх відпускаєш, а потім усе інше.

– Бачу, торгуватися ти вмієш. Добре, зранку вони підуть, а за годину ми теж вирушимо, але в іншому напрямку.

– Згоден!

– Не вір! Він обдурить тебе! – Галина пручалася в дужих руках «спеца».

– Відпусти її! – скомандував Гайворон.– Бачу, Олександре, ти часу дарма не гаєш. Дівчина – вогонь, хвалю! Але й твоя Катерина теж нічого собі в постелі.

– Що? – Сашко примружився.– Звідки тобі знати мою дружину?

– Я не тільки знаю… Чарівна жінка, але наче нерозкрита квітка. Одне тобі скажу, хлопче: гарні в тебе жінки, але не цінуєш ти їхньої ніжності, не вмієш розкрити найтонші почуття. Може, «Камасутру» тобі подарувати?

– Це повна дурня. Катя не могла бути з тобою!

– Коли вона відчула справжнього чоловіка, я ледве вигнав її з кабінету. Може, й Галина змінить свою думку про тебе, якщо залишиться зі мною на ніч?

– Тільки спробуй її зачепити, паскуда! Я тебе навіть з-під цього болота дістану! І бурштину тобі не бачити, як власних вух!

Він схопився з місця, аж кайданки вгрузли в зап’ястя, але «спец», що дрімав під стіною, моментально зреагував – Сашко отримав важкий удар під дих і впав назад на лаву.

– Ну, досить! Трохи пожартували – час спати! І взагалі: насильство – то не наш метод. Маєш знати, Зарванець, до майора Гайворона всі жінки приходять за власною волею. Тобто добровільно. Отже, до завтра, усім нам треба як слід відпочити! Зранку твоя Галя та дочка будуть вільні, підуть куди завгодно.

Майор підвівся й, поскрипуючи новенькими берцями, вийшов у сусідню кімнату. Звідти він покликав до себе кремезного командира відділення спецпризначенців.

– Сержанте, зранку непомітно пришпилиш ці маячки до одягу дівчини та дитини! – Майор дістав із пластикового футляра два мініатюрні пристрої стеження, схожі на звичайні шпильки, і вручив підлеглому.

Розділ 4

Ранковий похід

Ледве почало розвиднюватись, як Гайворон підняв усіх на ноги.

Галина із Тетянкою зібрали свої речі й вирушили лісом. Невдовзі їхні постаті зникли за пасмами ранкового туману. Сашко пильно простежив, щоб жоден з вояків їх не переслідував, а тоді заходився лагодити помпу.

За годину мотор уже фуркотів. Солдати відшукали каністру солярки – покійний господар будинку тримав її, щоби взимку розпалювати піч. Але бензину для мотоцикла не було, тому вояки збили з дощок волокушу, завантажили на неї помпу й потягли по мокрому моху. Сашко впрягся в лямку першим. Якщо дочка в безпеці – а на Галю він покладався як на самого себе,– тоді він потягає майора лісом, заведе в зарості біля болота, а там, дасть Бог, чкурне кудись – і хай тоді ловлять вітер.

Гайворон протягом усього ранку не спускав із нього очей, час від часу єхидно посміхаючись. Чекай, майоре, загрузнеш у трясовині, тоді посмієшся!

Вони не пройшли й півкілометра, як майор наказав зупинитися. Він тримав перед себе планшет із навігатором.

– Що, хлопче, все ж таки вирішив і зі мною погратися? Я ж попереджав: як із Дем’яном,