Вікторія Вецька - Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька

Дні минали, а я продовжувала жити між двома світами — світом батька і світом Назара. Згодом батько все наполегливіше переконував мене вийти заміж за Іллю — сина його старого друга і партнера по бізнесу. Ілля був успішним, забезпеченим і вже мав значний життєвий досвід. Батько вважав його ідеальним кандидатом на роль мого чоловіка. Я бачилася з ним декілька разів. Дивний чолов’яга, але судячи з його вигляду, я йому подобалася, або він всього лише робив вигляд закоханого. Ось тільки від його уваги мене нудить. А коли я уявляла, що він стане колись моїм чоловіком, мені ставало себе жаль. Але виходу в мене не було, адже я поки не знала, як вирватися з любові до батька. Вона поглинала мене і, з кожним разом, коли я намагалася вирватися, почуття вини і бажань накривали мене сильною хвилею, не даючи навіть вдихнути свіже повітря. Тягар батькових очікувань здавався непереможним, а Назар залишався єдиним світлом у цій темряві. Чи зможу я знайти в собі сили боротися за наше кохання? Чи вистачить мені мужності вибрати шлях, який диктує серце, а не розум? Тільки час міг дати відповіді на ці питання, а поки я залишалася в полоні своїх почуттів, розриваючись між обов’язком і коханням.

Ввечері, коли я сиділа у своїй кімнаті, зайнята думками про Назара, батько постукав у двері і увійшов без запрошення.

— Соломіє, — промовив він, його голос звучав холодно, — нам потрібно поговорити.

Я відклала телефон і подивилася на нього, відчуваючи, як серце прискорює свій ритм.

— Що трапилося, тату?

Він сів поруч, схилившись ближче, і почав говорити:

— Я бачу, що ти все ще не можеш визначитися. Ти вважаєш, що твої почуття до Назара можуть витримати все, але я хочу, щоб ти зрозуміла: життя — це не лише романтичні почуття. Потрібна стабільність, надійність, забезпеченість.

Його слова падали на мене важким тягарем, кожна фраза наче розбивала моє серце на дрібні шматочки.

— Ілля, — продовжував батько, — це той чоловік, який зможе дати тобі все це. Він успішний, розумний, зрілий. І готовий забезпечити тобі гідне життя. Я хочу, щоб ти ще раз добре подумала про своє майбутнє.

— Тату, я вже все вирішила, — сказала я тихо, намагаючись стримати хвилю емоцій. — Я кохаю Назара. Я не можу просто так відмовитися від нього і від наших почуттів.

Батько похитав головою, його обличчя стало ще суворішим.

— Соломіє, ти ще молода і наївна. Життя навчить тебе, що любов без забезпеченості — це крихкий фундамент для шлюбу. Ілля може дати тобі все те, чого Назар ніколи не зможе. Подумай про це.

Я відчула, як сльози підступають до очей, але стрималася. Не хотіла показувати батькові свою слабкість.

— Тату, я розумію твої побоювання, але моє серце належить Назару. Я вірю, що разом ми зможемо здолати всі труднощі! — наголосила напрочуд голосно я, та вкладала всю свою рішучість у ці слова.

Батько встав і підійшов до дверей, його постать здавалася ще більш непохитною в тьмяному світлі кімнати.

— Подумай над моїми словами, доню. Я хочу тобі лише найкращого. Ілля чекає на твоє рішення.

Коли двері зачинилися за ним, я відчула, як кімната наповнилася важким повітрям. Сльози, що я стримувала, нарешті прорвалися. Моє серце боліло, але я знала, що не можу відмовитися від Назара. Наша любов була для мене світлом в темряві, і я була готова боротися за неї. Після тієї розмови я почувалася розбитою. Мої почуття до Назара були справжніми, але батькова наполегливість ставала все сильнішою. Я знала, що він не зупиниться, поки не доб’ється свого. Наступного ранку я вирішила поговорити з Назаром. Ми зустрілися у нашому улюбленому місці, і я розповіла йому про тиск з боку батька.

— Назаре, я не знаю, що робити. Батько наполягає, щоб я вийшла заміж за Іллю. Він каже, що Ілля забезпечить мені краще майбутнє.

Назар взяв мої руки у свої і подивився мені в очі. Його погляд був сповнений рішучості та ніжності.

— Міє, я знаю, що це важко. Але я вірю, що наша любов може подолати всі перешкоди. Якщо ти готова боротися за нас, я буду поруч з тобою, незалежно від того, що трапиться.

Його слова дали мені сили. Я знала, що повинна бути сильною і рішучою. Ввечері я вирішила ще раз поговорити з батьком, надіючись, що зможу знайти компроміс.

— Тату, — сказала я, коли ми сіли за вечерю, — я подумала над твоїми словами. Я знаю, що ти хочеш мені найкращого. Але моє серце належить Назару. Ми з ним вже давно разом, і я вірю, що наше кохання може подолати всі труднощі.

Батько знову похитав головою, його вираз обличчя був важким і сумним.

— Соломіє, ти робиш велику помилку. Ілля — це твій шанс на стабільне і щасливе майбутнє. Назар не зможе дати тобі того, що може дати Ілля, — продовжував запевняти мене на своєму батько.

Я вдихнула глибоко, намагаючись зібрати всю свою сміливість.

— Тату, — відповіла я твердо, — я вдячна тобі за турботу, але я повинна слідувати своєму серцю. Якщо я не спробую побудувати життя з Назаром, я завжди шкодуватиму про це.

Батько замовк на хвилину, його погляд потемнів. Він наче зважував всі можливі наслідки мого рішення.

— Добре. Це твоє рішення. Але знай, що якщо ти зробиш цей вибір, ти не можеш розраховувати на мою підтримку. Ілля — це мій останній аргумент.