Уляна Пас - На краю ненависті, Уляна Пас

- Ясно, - киваю і розумію, що тут нічого нового. - Я тоді піду, завтра поговоримо. Тобі ж збиратися треба. 

- А чому б тобі не піти зі мною? Заодно познайомлю вас! - випалює Альбіна, а я здивовано завмираю. Їхати в клуб немає жодного бажання, особливо після такого насиченого дня. Мені б краще поїсти чогось смачненького і спатки, ось таким я бачу свій ідеальний вечір.  

Тільки от проблема в тому, що моя сестра занадто вперта і якщо задумала щось, у протилежному її не переконати. Напевно, саме ця риса у нас спільна.

- Ну добре, - бурчу, розуміючи, що до відпочинку ще далеко. - Тільки мені доведеться з’їздити додому, щоб переодягнутися.  

Сестра оглядає мене прискіпливим поглядом з голови до ніг, а тоді мовчки тягне за собою у кімнату. Ой, щось не подобається мені її усмішка. Точно щось задумала! 

- Навіщо тобі їхати додому, якщо у мене повна шафа речей?! -  заявляє і поринає мало не з головою всередину.  

Мені ж залишається вмоститися на ліжку і стежити за тим, як час від часу з шафи вилітає та чи інша річ.  

- Тільки не сукня, сестричко! - виставляю перед собою руки, коли дівчина демонструє мені занадто коротке вбрання чорного кольору. - Я мотоциклом сьогодні. 

- Амі, ти мене вбиваєш! - бурчить невдоволено. - Де була голова батька, коли він купував тобі цього монстра?! Ти ж дівчина! Гарна дівчина! 

- Хіба гарні дівчата не ганяють на байку? - усміхаюся від слів сестри. 

- Ой! З тобою неможливо сперечатися! - бурчить і кидає в мене чорними завуженими джинсами. За ними летить біла туніка і туфлі. Доведеться заховати їх у рюкзак, а одягнути лише перед входом у клуб.  

Альбіна обирає для себе сукню рожевого кольору, занадто коротку, як на мене. Виглядає вона в ній просто неймовірно, тільки мені чомусь здається, що це перебір. 

- Люба, я, звісно, знаю, що тобі подобається увага чоловіків. Але все ж… ти й так гарна, навіщо все це? - показую руками на сукню і радію, що сестра не ображається на мою відвертість. Звісно, я не буду мовчати, адже вона моя сестра.  

- Аміно, це ти відстала від життя! Тепер усі так ходять, - фиркає дівчина. - Ти хоча б знаєш, скільки гарних дівчат навколо? Потрібно якось виділятися на фоні інших! 

Так, тут я з сестрою повністю згідна! Гарних дівчат дійсно багато, і я це знаю як ніхто інший, тому що довгий час фотографувала моделей для відомих глянців. Тільки от жодна з них не світила своїми сідницями для привернення чоловічої уваги. Якщо в людини є харизма та внутрішнє світло, її і так помітять.  

Шкода, що сестрі цього не зрозуміти. Та я і не збираюся пояснювати щось, адже чудово знаю, що вона не слухатиме.  

Швидко одягаю речі, які Альбіна мені виділила, а туфлі ховаю у рюкзак. Поверх туніки одягаю свою ж куртку, тому що їхати на мотоциклі в нічну пору доволі холодно. Поки сестра викликає таксі, я вмощуюся на мотоцикл і чекаю, коли вона вирушить за мною.  

Таксі з’являється через хвилину, і ось такою процесією ми і їдемо у бік клубу. Залишивши свій транспорт на стоянці, швидко перезуваюся у туфлі й розправляю одяг. Альбіна уже чекає мене біля входу, тому всередину заходимо разом.  

Подібні місця я відвідую не дуже часто, тому що мене дратують п’яні люди та гучна музика. Як тільки опиняємося всередині, одразу з’являється бажання розвернутись і поїхати додому. Проблема лише в тому, що я пообіцяла сестрі залишитись хоча б трохи, тому доведеться потерпіти.  

- Аміно, зачекай на мене тут! Я з друзями привітаюся! - Альбіна виглядає когось в натовпі, і не встигаю я й слова сказати, як вона кудись зникає.  

Залишена сама на себе, прямую до барної стійки, щоб замовити собі щось випити. Сідаю на високий стілець і чекаю, коли ж бармен звільниться та прийме у мене замовлення. Роздратування всередині лише наростає, тому вирішую поїхати додому, щойно Альбіна повернеться. 

Їхати сюди було поганою ідеєю. Шкода, що я зрозуміла це лише зараз.  

Бармен приймає моє замовлення і поки змішує інгредієнти безалкогольного напою, вирішую переглянути новини в інтернеті. Та не встигаю дістати телефон з кишені, як хтось занадто різко розвертає мене разом зі стільцем на сто вісімдесят градусів. 

- Ну, привіт, втікачко! - бачу перед собою знайомі блакитні очі і на мить втрачаю дар мови. 

Це що, жарт такий? Чому втретє за день я зустрічаюся з цим чоловіком? І не будь-де, а в нічному клубі.  

Схоже, моя інтуїція не помилялася, коли просила мене не їхати сюди. Мабуть, відчувала неприємності, які будуть чекати на мене тут. Шкода, що я не прислухалася до здорового глузду. Тепер доведеться знову вживати заходів, щоб позбутися клятого блондина.