Роберт Шеклі - Цивілізація статусу

Баррент підійшов до столу, Френдлер підвівся, щоб привітати його.

— Мої вітання! Шановний, мої найщиріші вітання. Це був чудовий постріл. Та ще й в падінні!

— Дякую, — сказав Баррент, — я повернувся сюди...

— Я знаю чому, ви б хотіли дізнатися про свої права і обов'язки як Вільного громадянина. Що може бути природнішим? Якщо ви займете місце на цій лавці, я зможу приділити вам увагу о...

— Я прийшов сюди не для цього, — урвав його Баррент, — я, звичайно, хочу дізнатися про свої права і обов'язки. Але насамперед наразі я хочу знайти дівчину.

— Дівчину?

— Вона сиділа на лавці, коли я зайшов. Саме вона дала мені пістолет.

Містер Френдлер виглядав здивованим.

— Громадянине, ви помиляєтесь. У цьому приміщенні сьогодні не було жодної жінки.

— Вона сиділа на лавці біля тих трьох чоловіків. Дуже приваблива чорнява дівчина. Не може бути, щоб ви її не помітили.

— Безумовно, помітив би, якби вона була тут, — сказав Френдлер, підморгуючи, — але, як я вже говорив, жодна жінка сьогодні не заходила сюди.

Баррент глянув на нього і дістав пістолет із кишені.

— У такому випадку, де я це взяв?

— Я позичив його вам, — заявив Френдлер, — я радий, що ви змогли цю річ так успішно використати, а наразі я буду вдячний вам за її повернення.

— Ви брешете, — обурився Баррент, міцно вчепившись у зброю, — давайте запитаємо цих чоловіків.

Він підійшов до лавки, Френдлер поквапився слідом. Баррент звернувся до чоловіка, який сидів нещодавно поруч із дівчиною, і запитав його:

— Куди пішла дівчина?

Чоловік звів до нього похмуре, неголене обличчя:

— Про яку дівчину ви говорите, Громадянине?

— Ту, яка сиділа тут.

— Я нікого не бачив. Рафаелю, ти бачив дівчину на цій лаві?

— Та ні, — здивувався Рафаель, — хоча сиджу тут аж із десятої ранку.

— І я не бачив, — додав третій чоловік, — а у мене гарний зір.

Баррент обернувся до Френдлера.

— Чому ви мені брешете?

— Я кажу вам чистісіньку правду, — заприсягся Френдлер, — сьогодні тут не було жодної дівчини. Я позичив вам пістолет за своїм привілеєм президента Товариства захисту жертв. А наразі був би вдячний вам, якби ви його мені повернули.

— Ні, — сказав Баррент, — я не поверну пістолет, поки не знайду дівчину.

— Це буде не надто виважений вчинок, — попередив Френдлер і поквапився пояснити, — крадіжка за таких обставин, наскільки мені відомо, не прощається.

— Дарма, я ризикну, — сказав Баррент.

Він обернувся і вийшов із приміщення Товариства захисту жертв.

Розділ 5

Барренту потрібен був певний час, щоб оговтатись після стрімкого занурення у бурхливе життя Омеги. Із безпорадного «новонародженого» він перетворився, здійснивши вбивство, у власника магазину протиотрут. Із забутого ним минулого життя на планеті під назвою Земля Баррент потрапив у непевне теперішнє у світі, повному злочинців. Він отримав сяке-таке уявлення про місцеву складну класову структуру і узаконену програму вбивств. Він виявив, що може доволі непогано давати собі раду і навдивовижу спритно вправляється із пістолетом. Баррент розумів, що йому потрібно дізнатися якомога більше про Омегу, Землю і самого себе. Він сподівався, що йому вдасться прожити достатньо довго, щоб встигнути зробити ці такі необхідні відкриття.

Насамперед йому доведеться заробляти на життя. Для цього йому необхідно отримати знання про отрути і антидоти.

Він оселився у своїй квартирі при магазині і зайнявся вивченням книг, залишених покійним Хаджі Дракеном.

Література про отрути була захопливою. У книгах було описано відомі на Землі отруйні рослини, як-от чемериця, беладона і тисове дерево. Баррент дізнався про дію болиголову, який викликає судоми, прочитав про отруєння синильною кислотою з мигдалю і дигі-таліном із фіолетової наперстянки. Він ознайомився з дією вовчих ягід, які містять вбивчий аконіт, і грибів, як-от мухомор і бліда поганка. Відкрив для себе суто омегіанські отруйні рослини: червоний кущ, квітуча лілію і аморталіс.

А втім, рослинні отрути, хоча і вражали своєю численністю, складали лише невелику частину від усіх існуючих. До них слід було додати ті, які виробляють тварини: павуки кількох видів, змії, скорпіони, гігантські оси. Існував також величезний масив сполук отруйних металів, як-от миш'як, ртуть і вісмут. Траплялися їдкі речовини: азотна, соляна й сірчана кислоти. Були отрути, відігнані або екстраговані з різних джерел, такі як стрихнін, мурашина кислота, гіосціамін.

Для кожної з отрут у книгах було описано один чи більше антидотів, але Баррент підозрював, що ці складні, викладені із певними застереженнями рецепти, часто були не надто дієвими. Щоб досягти найбільш ефективної дії антидоту, необхідно насамперед правильно діагностувати причину отруєння. Але доволі часто симптоми, викликані однією отрутою, нагадували симптоми іншої.

Баррент розмірковував над цими проблемами, вивчаючи свої книги. А тим часом із чималими переживаннями він почав обслуговувати своїх перших клієнтів.

З'ясувалось, що його страхи були здебільшого необґрунтованими. Незважаючи на десятки летальних речовин, рекомендованих Інститутом отрути, більшість отруйників звично притримувались миш'яку або стрихніну, адже вони були дешевими, дієвими і дуже болісними. Синильна кислота мала легко розпізнаваний запах, ртуть було важко вводити в організм, а їдкі речовини, хоча і були доволі ефективними, могли за недостатньої спритності вразити й того, хто їх застосовує. Звичайно, чимало поціновувачів було у вовчих ягід і мухоморів, не можна було скидати з рахунку беладону, та й порошок із блідої поганки теж мав певний шарм. Але такі отрути застосовували неквапливі поважні люди старшого віку. Нетерпляче юне покоління — особливо жінки, які складали майже дев'яносто відсотків отруйників на Омезі, — задовольнялось простим миш'яком або стрихніном, як того вимагали їхні обставини й можливості.

Омегіанські жінки були консерваторками. Їх не приваблювало тривале вдосконалення мистецтва отруйниці. Їх цікавили не засоби, а лише, як найшвидше і найдешевше досягти результату. Жінки Омеги відзначалися практичністю. Хоча завзяті теоретики з Інституту отрут намагалися продати такі сумнівного ефекту суміші, як «Контактна отрута» або «Триденна пліснява» і наполегливо працювали над розробкою складних схем зведення людини в могилу, як-от застосування ос, приховані голки і підміна пляшечок із ліками, ці методи не набули популярності серед жіночого населення. Простий миш'як і швидкодіючий стрихнін продовжували залишатися лідерами продажу в торгівлі отрутами.

Це, звичайно, спрощувало роботу Баррента, адже такі методи лікування, як негайне викликання блювання, промивання шлунку, застосування нейтралізуючих засобів йому було неважко запам'ятати.

Проте він зіткнувся з певними труднощами, обслуговуючи чоловіків,