Бернард Вербер - Завтра будуть коти

лоток. Якщо Наталі не купить йому іншого, то він мусить стримуватись або виходити для цього з дому.

Я показую йому, що з вікна в кімнаті на другому поверсі можна спостерігати за вулицею. Бачу, що школа досі закрита. Вже забрали жовту стрічку, що перекривала вулицю, нема людей у білих комбінезонах, які збирали шматки металу, а є багато квітів, свічок і фотографій молодих людей перед дверима. Вони, видно, порозкладали всі ці прикраси, поки я спала.

Фелікс кидає швидкий погляд на краєвид і питає, про що мова, та я не завдаю собі труду роз’яснювати йому такий складний феномен, як тероризм. У мене немає таланту Піфагора.

Змінюю тему, розповідаю, що на третьому поверсі є балкон, через який можна потрапити на дахи сусідніх будинків, але треба бути уважним, бо ринва погано закріплена.

Потім ми підходимо до кімнати Наталі. За допомогою нового ляпаса, подряпавши йому підборіддя, даю зрозуміти, що він ніколи не може заходити до цієї кімнати й навіть надіятися на те, щоб спати з моєю служницею. А щоб він краще собі затямив — усюди, де я заборонила йому ходити, залишаю кілька крапель пахучої урини. Тож нехай робить висновки — якщо представник цієї чистокровної ангорської раси може мати хоч якусь схильність до дедукції, — що гуляти йому можна лише в тих зонах, які я не позначила.

Ми спускаємося додолу, і я показую Феліксові своє місце на фотелі з червоною оксамитовою подушкою і з моїм запахом. Показую кошик на підставці коло обігрівача, який також має мій запах. Він, звісно, не має права підходити до жодного з цих місць — ніколи!

Врешті-решт він згорнувся клубком у кутку коридора і більше не ворушився.

Увечері я помічаю якусь активність біля вхідних дверей. Біжу щодуху подивитися, що відбувається. До моєї служниці прийшов якийсь самець. Він повторює слово, що, ймовірно, означає його ім’я: «Томас».

Він значно вищий за неї, має білу шерсть, зелені очі, мускусний запах поту. У нього великі руки й ноги, в руках — жмуток квітів. Він мені відразу не сподобався.

Але Наталі не здригається від огиди, як я, вона наближає до нього губи, і їхні роти липнуть один до одного. Я ніколи не зрозумію цих людських звичок. Потім він масує їй груди і сідниці.

Вона не відштовхує його, навпаки — стогне від задоволення, мов заохочуючи його продовжувати.

Нарешті вони заспокоюються і йдуть до вітальні. Там їдять з таці, дивлячись настінний моноліт телевізора. Вони не відводять очей від екрана, швидко дихають. Наталі і Томас наче збуджуються від зображень людей без голів й інших, які раз у раз викрикують одні й ті ж фрази і махають кулаками. Тепер, коли мені вдається все краще й краще розшифровувати ці картинки, я бачу, що юрба горлає однаково — незалежно, чи то війна, чи футбол, — очевидно для того, щоби підбадьорити найкращих.

Наталі тремтить, потім плаче. Перш ніж я встигаю підбігти і вилизати її, той самець знову прилипає ротом до її губ, а потім бере за руку й забирає до спальні. Далі зачиняє за собою двері.

За звуками і запахом я розумію, що вони зайнялися репродуктивним актом. Це, мабуть, рефлекс цього виду: коли одні люди вмирають, інші намагаються компенсувати втрату індивідів, виробляючи нових.

На якусь мить я шкодую, що була такою суворою з Феліксом, і кличу його до підвалу. У сутінках, де пахне мишачим послідом і пилюкою, я відкриваю йому свій грандіозний життєвий проект, що має на меті встановити міжвидову комунікацію і в межах якого я збираюся колись за допомогою нявкоту віддавати прямі накази людям, аби не було ніяких більше непорозумінь.

Його жовтий погляд — порожній. Йому не цікаво ні розуміти людей, ані говорити з ними, каже він мені. Яка обмежена істота!

Найгірше те, що він почувається щасливим: без амбіцій, без цікавості, у своєму маленькому жалюгідному світі білого ангорського кота без найменшого натяку на якусь візію навколишнього світу.

Піфагор має рацію: багато хто обмежується куцим світом дому, в якому живе. Невігластво заспокоює таких, а цікавість бентежить, їм потрібні схожі один на одного дні, де завтра буде наступним вчора, а все, що вже відбулося, мало би відтворитися знову.

Тому я відмовляюся вчити Фелікса і ділитися з ним своїми проектами.

Я трохи знервована, тож пропоную йому стати мені у пригоді та зайнятись коханням з моїм тілом. Його не треба довго просити. Відчуваю, як він входить у мене. Відчуваю твердий кілочок його пеніса у своїй вагіні, мені боляче, але я терплю, зціпивши зуби. Фелікс смикається, потім здригається: він виявився посереднім сексуальним партнером. Без завзяття, без фантазії, він навіть не кусав мене за шию, а я обожнюю в такі моменти відчувати пару добрих ікол у себе на загривку.

Коли задоволення наростає, я думаю про Піфагора, аби дістати натхнення. Можливо, в цьому полягає головна відмінність сексуальності людей і котів. Ми потребуємо почуттів, щоби кохатися, а для них — це лише репродуктивний акт з метою виживання виду, так вони знімають стрес, коли почуваються надто нервовими чи стурбованими.

Фелікс швидко збуджується і погано стримує енергію. На мою думку, він ще не вміє скеровувати свої почуття у правильне русло. Тертя дратує мене. Я нявчу, ангорець, мабуть, думає, що це від оргазму. Він еякулює. Було коротко. Щонайбільше кілька десятків секунд. Зазвичай після кохання я люблю поговорити, але цього разу волію залишитися на самоті, тому махаю йому, щоб забирався геть. На щастя, він не сперечається.

Я знову думаю про сіамця, він справді мені подобається, і весь вечір мене турбує питання: як він може знати стільки речей, що мені невідомі? Піднімаюся на третій поверх і всідаюся на перила, щоб стежити за сусіднім балконом. Його немає, і я нявчу, щоб закликати його.

Здається, за фіранками я бачу силует. Це Він?

Однак більше нічого не можу розгледіти, навіть за прочиненим вікном. Я впевнена, що він мене почув, і якщо попри те переховується за фіранками, то, мабуть, не бажає зі мною розмовляти.

Може, він шкодує, що так багато розказав мені про людей.

Або я його відлякала.

Ех, так хотілося, щоб він продовжив розповідь про тероризм, а також про наближення війни, хоча наразі її можна було спостерігати лише по телевізору.

Я більше не нявчу, натомість кличу Фелікса, щоб він ще раз поєднався зі мною і допоміг розслабитись. Щодо тебе, Піфагоре, то колись, повір, я тебе дістану, бо ніщо не може зупинити