Шолом-Алейхем - Сендер Бланк та його сімейка, Шолом-Алейхем

А от рахував він бездоганно, і хто зна, який математик вилупився б з нього, якби його батько, Копл Крокман, не був сажотрусом і не помер від надмірного чаркування, а перед смертю не віддав хлопчика до коваля, і якби коваль не годував його щодня стусанами, і якби Фройке не довелося спершу стати двірником, а потім — лакеєм у Сендера Бланка. Найважчу задачу Фройке міг розв'язати в думці, і господаря це щоразу дуже дивувало.

Отже, наш освічений лакей підніс депеші до вікна і простояв над ними мало не півгодини, поки сяк-так розшолопав:

— Буки... он... эл... е... наш — болен... Хворий! Он... покой... аз... слово... наш... он — опасно... Тяжко захворів! Опасно! Тобто незабаром помре. Га?..

1 Фройкові думки знову зосередились на золотому годиннику й литому ланцюжку... На пошті він, перш ніж послати депеші, показав їх якомусь рудому євреєві, попросивши пояснити, про що там йдеться.

"Ох, коли б мене вчили замолоду!" — бідкався Фройке, заховуючи в бічну кишеню здачу — два карбованці сорок копійок. Сподівався залишити їх собі, бо кому тепер спаде на думку цікавитись якоюсь там здачею? А втім, тільки-но він зайшов до кабінету, його тяжко хворий принципал одразу сказав:

— Здачу, Фройке! Два сорок!

"Вже встиг підрахувати, старий собака!"—подумав Фройке. Згнітивши серце, він поклав на стіл два карбованці сорок копійок і засмучено поплентався на своє місце.

Наступного дня приїхав старший Сендерів син, Хаїм Бланк, із своєю дружиною, Сонею, та двома дітками — Фанею, дівчинкою років восьми, і Манею — меншенькою, шестирічною.

Сендерові на диво щастило в справах, а діти його були невдахи.

На той час, коли Хаїм відділився, він мав власних кілька тисяч карбованців.

— Пам'ятай, Хаїме,— сказав йому батько,— що я, з свого боку, зробив усе можливе: вигодував тебе, справив весілля, крім того, дав грошей, потім п'ять років ти жив на моїх хлібах. Чого ж іще треба? Ти не можеш мати до мене ніяких претензій! Тепер ти вже відрізана скиба: маю ще дітей, опріч тебе; утримую дочку і повинен женити сина, їдь здоровий, і хай тобі щастить! Якщо шануватимешся,— матимеш гроші, і все буде гаразд, дасть бог. Гляди, бережи карбованця, і з тебе будуть люди!..

І от Хаїм збіднів, проте не вдавався до батька по допомогу, знаючи, що це — річ марна. Але настав час, коли вже й хата спорожніла, бо все довелося спродати, навіть кусня хліба не було для голодних дітей... Отоді Хаїм написав такого листа:

"Шановному моєму батькові, дорогому й улюбленому, знаменитому дукареві, мудрому й освіченому, святобожному нашому наставникові, хай сяє світоч його, реб Сендерові.

Вже понад два роки минуло відтоді, як я став злидарем, але, сам бачиш, навіть не натякнув тобі про це... Та що я кажу? Діти, жінка і я помираємо з голоду... Я тут чужий... Отже, любий мій батьку, ти, мабуть, усе зрозумів... пояснювати не треба... Двійко таких дітей, як мої, здається мені... А моя жінка зовсім не марнотратниця, як інші... А втім, не знаю. Навпаки, все, що тільки можливо... Коли б не отой Файферман, отой мерзотник... Він вимантачив у мене три тисячі карбованців... Три тисячі карбованців готівкою!.. Тут більш нема до чого взятись... Може, там, у твоєму місті, де в мене багато знайомих, де знають, хто я такий... Подейкують, ніби Янків-Мойше Цукерштейн виграв десять тисяч карбованців... Привіт дорогій моїй матері Міріам-Хаї, дорогій моїй уславленій сестрі Ривці та її чоловікові, освіченому й святобожному Йосипові Земелю з їхніми дітьми... Як ведеться їм тепер? Привіт братові, просвіченому й мудрому, наставникові нашому, Маркусові, дай йому боже довгого віку. Бувайте здорові й щасливі, як того бажає вам

твій син Хаїм Бланк

Ще забув тебе повідомити, що люба моя дружина Соня, дай їй боже довгого віку, тепер нездужає, а менша моя донька Манечка хвора на віспу.

Вищезгаданий Хаїм"

Щодня по тому ходив Хаїм на пошту, але одержав листа лише через два тижні. — Лист, Соню, лист з дому!

Соня вже вичуняла і сяк-так дибала по хаті, а дівчинка й досі ще була хвора. Дуже схвильовані, вони взялися читати довгожданого листа.

"Дорогому моєму синові, наставникові нашому, святобожному реб Хаїму, хай сяє світоч його, та дорогій, уславленій дружині його Соні, дай боже їй довгого віку з усіма домочадцями.

По-перше, повідомляю, що всі ми, хвалити господа, при доброму здоров'ї, дай боже, щоб і у вас було так само. Амінь! По-друге, я не розумію, чим я прогрішив проти тебе, любий сину, що ти завдав такого жалю мені й усім нам, затьмаривши нам свято? Спитай, кого хочеш, хай скажуть, хіба ж я не обійшовся з тобою, як найкращий батько? Отже, любий сину, прошу тебе, не вкорочуй мені віку і не пиши таких прикрих листів. Приїздити сюди тобі не раджу, бо нині, не маючи грошей, нікуди не поткнешся, а дурисвітів, як отой Файферман, скрізь є дуже багато, хоч греблю ними гати. Що вдієш? Скрутні часи настали! А втім, людина солідна ніколи не опинилася б у такому жахливому становищі, як ти. Чоловік твоєї сестри Йосип Земель завів тепер дуже добрий гешефт; подейкують, що він має силу-силенну грошей. Я живу тут уже понад тридцять років, проте ще ні разу мені не поталанило так, як моєму зятеві, нашому наставникові, святобожному реб Йосипові, хай сяє світоч його,— там, в його місті. Я довідався, що він купує собі будинок за двадцять тисяч карбованців,— щасти йому боже,— і щиро радію за нього. Тепер у мене новий клопіт: треба оженити Маркуса, дати йому тридцять тисяч карбованців готівкою та квитанцію, що коштуватиме шість тисяч карбованців. Опріч того, треба справити йому одяг, ну, а витрати на весілля? Я відремонтував свій будинок, і це вийшло мені, без перебільшення, в десять тисяч карбованців! До мене приїздила в гості з дитям (яке чудове дитя!) люба моя дочка Ривка, дай їй боже довгого віку, тож довелося подарувати їй п'ятсот карбованців. Звідки ж узяти таку силу грошей? Привіт твоїй дружині й діткам.

Твій батько Сендер Бланк"

Цілий рік — дуже тяжкий рік! — мучився Хаїм, аж поки, нарешті, домігся посади з платнею п'ятдесят карбованців на місяць, а як минув ще один рік, принципал переконався, що Хаїм —— людина чесна і працює не за страх, а за совість; тоді йому накинули ще п'ятдесят карбованців. Зате він мусив днювати і ночувати в лісі (то була його посада). Не робота, а чистісінька каторга!

Саме під цей час раптом надійшла термінова телеграма від батька, який просив його негайно приїхати разом з родиною. Хаїм не міг покинути службу навіть на два дні, але що вдієш, коли людина тяжкохвора і викликає до себе?

Увійшовши до батька, Хаїм кинувся йому на шию, а на Сендерових очах набігли сльози. Хворий підкликав до себе невістку, спитав: "Як ся маєш?", внучкам простягнув ліву руку для поцілунку, потім ущипнув дівчаток у щічки і звелів їм іти гратися. Діти охоче послухались — їм кортіло роздивитись просторе дідове подвір'я та гарний садок. Внизу їх перейняв Фройке, почастував мармеладом і почав розпитувати: як їх звуть? Скільки їм років? Що робить їхній батько вдома? Що робить мати? Чи в них такий самий великий будинок, як у діда? Чи вміють вони добре читати й писати? Старшенька, Фаня, сказала, що вміє вже читати не лише друковані літери, а й по писаному. Фройке не полінувався тут-таки проекзаменувати її. Вихопив з кишені клаптик паперу і олівцем надряпав: "Манфройкеркокер". Дівчатка зареготали і з вереском кинулись у садок, вигукуючи: "Манфройкеркокер!" Наш уславлений Фройке почув це, і відтоді в його серці спалахнула ненависть до цих двох дівчаток та їхніх батьків.

Години через дві по тому Хаїм пішов до Маркусової кімнати, і брат показав йому всі найцікавіші книжки з своєї бібліотеки.

Наш юний герой був такий щасливий і так зрадів гостеві, якого давно вже не бачив, що навіть забув спитати, як йому ведеться. А Хаїм також нічого про себе не розповідав, та й взагалі весь час, поки менший брат теревенив, не промовив жодного слова. А Соня? Соня сиділа з Міріам-Хаєю в куточку, і обидві тихенько балакали про різні домашні справи: про ледачих служниць, про дитячі убраннячка, такі дорогі, що до них і доступитись не можна, про дорожнечу взагалі; навіть за якусь там курку, гуску або качку з тебе сім шкур злуплять!

— Якось я звеліла принести яйця,— розповідала невістці Міріам-Хая, і обидві аж паленіли з обурення,— я вже звикла платити по сімдесят копійок; хіба що перед пасхою даю карбованця або карбованця і п'ять копійок, але не більше. Я полічила яйця... П'ять кіп я звеліла принести, бо хотіла спекти торт з десяти фунтів; щоправда, минулого тижня я напекла, хвалити господа, повну шафу, але за три дні все зникло; сказати б на служницю,— ні, не можу: в мене тепер чесна служниця, дай боже мені таке щастя... Ша! Ти знаєш її, напевне, вона була тут шість років тому, її ім'я Злата...

— Ой! Злата? Мамо, Злата у вас?

— Еге ж, Злата! Вона вже розлучилася з чоловіком і вийшла заміж вдруге.

— А за кого, мамо?

— Ет, за кого Злата вийшла! Щоб йому таке щастя! Якийсь шарлатан, виродок, він начебто кравець, кирпатий невдалюга!

— Може, Ціпойрин син, Мордхе? Правда ж, я вгадала?

— Так, але звідки ти знаєш, Соню?

— А де тепер Ціпойра? Мабуть, служницею десь, бідолаха?

— Ще б пак! Вже давно померла!

— Ой! Ціпойра померла?! Що ви кажете, мамо? Ай-ай-ай!!!

Господь знає, куди шановні дами утеребилися б в їхній довгій розмові, і чи згадали б колись про ті п'ять кіп яєць, чи, отак перестрибуючи, не заїхали б ген-ген у далекі краї,— якби раптом не з'явився Фройке і не сповістив, що прибули пан Йосип Земель з мадам і дитиною та ще якась стара жінка.

Моїх читачів, мабуть, дивує, що наші вельмишановні дами у таку пору, коли старий смертельно хворий, не знайшли іншої теми для розмови, опріч яєць та курей?.. Далебі, не треба дивуватись: вони мимоволі розпочали таку цікаву розмову про господарство, де йшлося про курей, про яйця, про петрушку та інші дрібнички. Автор цього твору на власні очі бачив, як одна провінціальна дама лаштувалася піти в театр, все було гаразд, як годиться, навіть квитка купила в першому ряду партеру за три карбованці п'ятдесят копійок. Ідучи вже до театру, раптом помітила, що якийсь солдат несе під шинеллю білого півня, безнастанно роздивляючись навкруги. Мадам спало на думку звернутись до солдата — можливо, жартома:

— Скільки правиш за півня?

— Двадцять п'ять копійок сріблом!

— Візьми двадцять! — відповіла йому дама і, зупинившись на хвильку, кинула погляд на півня.

— Давайте гроші! — сказав вояка, і дама, недовго Думаючи, попрямувала додому разом із солдатом і півнем.

Лише на початку третього акту я, подивившись у бінокль, побачив, як ота дама увійшла в зал, і обличчя її сяяло вдвоє більше, аніж перед тим.

Повернувшись додому з театру, я пригадав, що завтра — переддень йомкіпер * і що білий півень потрібен для капорес...

"Ото щасливий чоловікі — подумав я.— Він має най-відданішу в світі дружину..."

РОЗДІЛ шостий

Ревекна, її норотна історія та Йосип Земель — удачливий спадкоємець

Тільки-но родина Земелів увійшла в дім, мадам Ревекка Земель мовчки на хвильку кинулася в обійми мачухи та братової і прожогом, навіть не переодягнувшись, побігла до хворого батька в кабінет, а чоловік її з дітьми, тещею та своякинею лишився тут.