Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Книги для дітей » Ворони і сови, Народні 📚 - Українською

Народні - Ворони і сови, Народні

139
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Ворони і сови" автора Народні. Жанр книги: Книги для дітей.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:
ж таке?

— Пугукало.

— От тобі й на! А Пугукало хіба не Сова?

— Ні, не Сова, а Пугукало.

— А-а-а!

Я забив воронам клина в голову.

— Так що ж нам робити?

— Дайте йому спокій! — мовив я.

— Га, коли ти кажеш...

— Так, так! І наказую в імені царя.

Почувши се, ворони розлетілися, а я взяв бідного Пугукала з собою до гнізда, захистив його аж до ночі і таким способом урятував його від смерті. Він поклявся мені віддячити се і додержав слова. В війні, яка вибухла між нами а вами, він усе оминав моє гніздо і ніколи не позволяв робити мені кривди. А раз, коли я, запізнившися на царській раді, пізнім вечором вертав додому і попався вже в пазури одній Сові, він кинувся і вирятував мене з неминучої погибелі. Отоді-то й я поклявся бути до смерті вдячним не тілько йому, але й цілому сов’ячому родові. Отся присяга змушувала мене завсіди промовляти на царській раді против війни з вами. Вона змушує мене тепер, коли мій цар прогнав мене, служити вам усею вірою і правдою. От тим-то, вислухавши всіх тих рад, які виголошувано тут, я найбільше врадувався, почувши слова шановного Пугукала. Справді, убийте мене ось тут на місці. Се буде найліпше для мене. Бачте, мене також болить серце за моїм родом. Я є також воронячий патріот і волю десять разів згинути, ніж би мав провадити вас напротив моїх братів.

Усі міністри були дуже зворушені сею промовою, і самому цареві мало сльози не стали в очах. Він обернувся до свойого найстаршого міністра і запитав його:

— Ну, а ти що скажеш?

— Я думаю, милостивий царю, що вбивати сього чесного старця нам зовсім не подоба. Так само не подоба нам робити з нього шпіона і змушувати, щоби провадив нас против своїх. Приймім його з повагою, пригорнімо до себе так щиро, як на се заслугує; слухаймо його мудрих рад, але, розуміється, маймо все свій розум.

— І я так думаю, — мовив цар Пулоокий.

З радісними криками повели сови Каркайла до свойого замку. А коли стали при вході, Каркайло заслонив свої очі правим крилом, зупинився і промовив до царя:

— Вельможний царю! Не годиться мені вступати в твої високі палати!

— А то чому? — зачудуваний, запитав цар.

— Сядь ось тут, я скажу тобі.

Цар і всі міністри посідали при вході печери, а Каркайло сів перед царем.

— Ну говори! — мовив цар.

X

Від мойого покійного батька, — мовив Каркайло, — (швидко мине сто літ від його смерті), — чув я, що давно колись ворожила одна премудра Сова про будущину вашого і нашого роду. З тої ворожби мені досі пам’ятається один вірш:

Крук у сов’ячім гнізді —
Бути совам у біді.

А я не хотів би наводити біди на твою домівку, вельможний царю, і для того прошу тебе, лиши мене ось тут, знадвору. Я зроблю собі гніздо край брами вашого замку і, як вірний сторож, буду пильнувати за дня, щоб мої свояки не вдерлися до вас і не наробили вам якої шкоди.

Цар і його міністри згодилися на се, тільки один Пугукало недовірливо похитав головою.

— Ну, що, Пугукало, — обізвався до нього цар Пулоокий, — тобі знов щось невлад?

— Невлад мені, вельможний царю, що ви всі так вірите сьому старому брехунові. Ані мій покійний батько не говорив мені нічого про приязнь з Круком, ані я ніколи не чув такого пророцтва.

— Е, чи одного-то не раз чоловік не чув і не знає, а воно, проте, правда, — відповів Каркайло.

— А я боюся, — говорив далі Пугукало. — Не вмію вам сказати чого, а боюся. Здається мені, що не можу заснути в замку, де Крук буде придверником. І все мені пригадується історія Лисички з ямою.

— Що се за історія? — запитав цар.

— То так собі, проста історія, але є в ній добра наука.

—Ну, говори, говори!

XI

Була собі раз Лисичка,— мовив Пугукало, — і жила собі в вигідній ямі. От раз вона пішла на полювання і забарилася досить довго. Вертає десь коло полудня, дивиться — ай, лишенько! Перед її ямою на піску видно сліди Леопарда, обернені до ями, а слідів, обернених із ями, не видно.

«Е, — думає собі Лисичка, — тут щось негарно. Виджу сліди Леопарда, звернені до ями, а слідів із ями не виджу. Значить, Леопард заліз у мою яму і сидить там, чекає, щоб мене з’їсти. Ов, біда! Що би тут зробити, щоб переконатися, чи він справді є в ямі?»

Подумала Лисичка та й зараз видумала спосіб. Стала перед ямою та й крикнула.

— Добрий день, ямо!

А в ямі справді сидів Леопард. Він усю ніч набігався по лісі, не зловив нічого, а зголоднівши, заліз у Лисиччину яму, думаючи: «Тут, у тій ямі, певно, живе якийсь звір. Тепер його нема дома, пішов на лови. Але я підожду, коли він поверне з ловів над раном, то вхоплю його і з’їм».

Але бідолаха не на такого звіра наскочив! Лисичка стоїть при вході та й кличе:

— Добрий день, ямо!

У ямі тихо. Крикнувши так кілька разів, Лисичка нібито розгнівалася.

— Що ти, погана ямо! — крикнула вона. — Не хочеш відповісти мені? Ти вже забула, як ми умовилися з тобою, що ти маєш мовити мені, коли я прийду до тебе? Ну, та про мене, не хочеш говорити, то я піду геть, пошукаю собі іншої ями.

А Леопард сидить у ямі, слухає Лисиччине балакання та й міркує собі:

«Певне, ся Лисичка мала з ямою умову, що яма мала відповідати їй на питання. А тепер яма перелякалася мене та й мовчить. Дай крикну я сам»

І, недовго думавши, як не завиє:

— Добрий день, Лисичко!

А Лисичці тільки того й треба! Почувши Леопардів голос, як не драпне щодуху! Побачила небога, що справді її яма не порожня. Отак і нам, вельможний царю, треба би бути осторожними, як та Лисичка, — закінчив своє оповідання Пугукало.

— Фе, фе, Пугукало! — сказав йому цар. — Зовсім не до ладу твоє оповідання! Адже сам чуєш, як щиро промовляє Каркайло, як він сам упереджує нас, щоб ми були якнайосторожніші. Стидайся бути таким злим і недовірливим! А ти, друже Каркайле, не слухай його балакання! Жий собі безпечно під моєю опікою і гніздися, де хочеш. Я певний, що ти в кождім випадку поступиш собі мудро і відповідно.

І з тим словом цар Пулоокий з усім своїм народом влетів до сов’ячого замку на Денний спочинок,

1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ворони і сови, Народні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ворони і сови, Народні"