Леся Українка - Драматичні поеми, Леся Українка

class="p1" style=""> 

Ізоген

Се може бути. Тільки ж наша церква

тепер не тим держи́ться, чим давніше.

Під час поро́ду, звісно, ллється кров

і рветься крик, але той час минувся.

Тепера церква мусить кров щадити,

і в молоко її перетворяти,

і рівним голосом, як мудра ненька,

розважно говорити. Наш єпископ

не раз наказує дівчатам нашим

не рватися до мученських вінців,

а тихим послухом служити богу.

Та й проповідників у нас не брак.

Тебе не можуть замінити діти.

Ти в нас тепер, немов наріжний камінь,

ти здержуєш усю будову нашу,

хоч сам невидний; а як ти схибнешся,

впаде наш стовп, розвалиться наш дім,

єпископа засудять на вигнання,

церковні добра конфіскують. Чим же

тіла і душі наші будуть жити?

Наш ворог тямить, чим держиться церква,-

і вже не важить на овець, лиш цілить

у пастирів, щоб розточить отару;

з лиця землі він не змітає вірних,

а землю вириває їм з-під ніг.

Ти знаєш - проти сього не поможе

ні проливання крові на арені,

ні проповіді грім.

Мовчання.

Хто знає, може,

ще й шкода від твоїх дітей була б…

 

Мартіан

(вражений)

Чому?

 

Ізоген

Тепера з молодими трудно.

Мов коні-неуки, рвуть поводи

і не хотять ніяк ходити в шорах.

Була в нас вчора буря на зібранні,

єпископ вилучив Ардента з церкви.

 

Мартіан

Ардента?! Чи ж то може бути? За що?

 

Ізоген

Все за непослух. Ти, запевне, чув,

що там, на конфіскованій містині,

де наша церковця мала́ стояла,

уряджено для цезарського культу

олтар і статую?

 

Мартіан

Так, я се знаю.

 

Ізоген

Ардент наважив статую розбити.

 

Мартіан

Ой господи! За се - страшенна кара!

 

Ізоген

Він кари не боїться. Нам же страшно,

що він напасть на християн спровадить.

Весь клір просив, щоб не робив того.

Та знаєш же його запеклу вдачу.

 

Мартіан

Такий його покійний батько був -

Орканом ми його прозвали в школі,-

але палкий мій друг своєму сину

і щире серце в спадок полишив.

Аж не зміщається мені у думці,

щоб церква одцуралася Ардента…

 

Ізоген

Немає ради іншої, хіба

що він од заміру свого відступить.

Та мало сподіваючись на теє,

я поки що вже виготовив листи,

де звістку подаю про вилучення,

щоб розіслать по всіх церквах, урядах,

громадських і державних установах

в той самий день, як він сповнить свій замір.

До тебе ж я з проханням удаюся

від себе і від кліру: не приймайся

ні в якім разі боронить Ардента,

якби його поставлено на суд.

Ще краще - ти зовсім не признавайся

до нього перед людьми. Мов не знаєш.

 

Мартіан

Але ж Ардентів батько був мій друг

і поручив його моїй опіці,

як умирав.

 

Ізоген

Формально ти не був

опікуном. В твій дім Ардент не вхожий.

Ти легко можеш осторонь стояти,

як тільки схочеш. Ти повинен, брате,

послухать нас, коли ти раб Христовий

і церкви-матері слухняний син.

 

Мовчання.

 

Мартіан

(в тяжкому роздумі)

Чи ж не над людську силу сії жертви?

Зректися друга… допустить свідомо

своїх дітей загинути з душею…

Чи хто з людей коли чинив таке?

 

Ізоген

Коли той друг тобі оселю спалить,

невже й тоді він все ще буде другом?

Хіба під час облоги не буває,

що й батько дітям брами не відчинить

і їх не пустить в поле до криниці,

щоб ворога до міста не впустити,

хоч би від спраги діти погибали?

 

Мартіан

Ох, брате мій! Тут ду́ші, ду́ші гинуть!

 

Ізоген

Ти богові їх душі доручи,-

він може врятувать в рові левинім

і в огняній печі.

Мартіан мовчки тяжко зітхає і схиляє голову.

 

Ізоген

(після мовчання)

То як же, брате?

Єпископа ти будеш боронити?

 

Мартіан

(упалим голосом, наче байдуже)

Авжеж, про се не може буть питання.

 

Ізоген

(устає)

То я не буду відбирати часу.

Зостанься з миром, брате.

 

Мартіан

В мирі йди.

(Коли Ізоген вийшов, Мартіан, одхиливши завісу, озивається)

Валенте!

 

Валент увіходить в таблін і стає перед батьком. Той мовчки дивиться в землю, не зводячи на сина очей. Мовчання.

 

Валент

Що́ ти мав казати, батьку?

 

Мартіан

Я мав надію, що знайду пораду…

 

Валент

Яку?

 

Мартіан

Просив я брата Ізогена

ввести вас у громаду.

 

Валент

(радісно)

Ти просив?

О! батеньку!

(Цілує батькові руку.)

 

Мартіан

Не тішся, мій Валенте,-

брат Ізоген не хоче.

 

Валент

Ми самі

до церкви підем, аби ти дозволив.

 

Мартіан

Не прийме церква.

 

Валент

Ізоген хіба

в’язати й розрішати має владу?

 

Мартіан

Він добре знає, що бажано кліру.

 

Валент

(спалахнувши)

Коли бажає клір гасити душі,

то ми посвідчим се при всій громаді!

Нехай громада судить межи нами!

Я їм скажу промову. Ти побачиш -

я імені твого не осоромлю!

 

Мартіан

Ні, сину, не чини руїни в церкві,

інакше - я даремно жив на світі.

 

Валент

Се ж, батьку, рабство духу!

 

Мартіан