Черемшина Марко - Листи, Черемшина Марко

статті, якою я був захоплений. Самої книжки «Село вигибає» я ані не одержав, ані у Львові ніде не бачив. Виходить таке, що вона десь в дорозі пропала. З тої причини не можу висловити своєї думки про ту книжку, а особливо про «словник». В Києві живе знаменитий знавець гуцульського говору, фольклорист і етнограф д. Антін Онищук 60 і в справі «словника» до евентуального другого тому моїх оповідань міг би сказати своє слово, коли б тільки був здоров.

2. З нових своїх оповідань залучаю тут в сьому листі вісім, а то: «Верховина», «Марічка занедужала», «На Купала - на Івана», «Писанки» (се, властиво, старе), «Ласка», «Коляда», «Недописані книги» (коляда), «Сив-сокіл» (коляда) і два переклади, а саме: А. Каралійчева: «Пиріг» з болгарського і «Старий Лігман» Макса Юнгнікля з німецького. Всі вони могли б увійти до другого тому, а оповідання «Верховина» могло б надати заголовок другому томові. Вістку про можливість видання другого тому вітаю я самолюбнозичливо, а квестію гонорару полишаю виключно Вам і на випадок признання гонорару за другий том прошу ласкаво (не гнівайтесь тільки!) оплатити Ваш труд і кошт, вложений у видання I і II тому.

Ані числа «Червоного шляху» з моїми «Писанками», ані числа «Життя й революція» з моєю «Тугою» 61 я досі не одержав. Мабуть, також пропали в дорозі. Для того слаба у мене надія дістати від Вас яку-небудь гарну книжку - коли все пропадає в дорозі,- однак за готовність посилки я Вам дуже вдячний.

Минувшої осені познайомився я із україністом-поляком Леоном Василевським, 62 та обговорювали ми нашу літературу. Він дуже похвально висказувався о Ваших творах та Вашому критицизмові, ставлячи Вас головою сучасних наших літературних критиків і школи неокласиків. Сей Василевський позичив мені цікаву книжку Іллі Еренбурга 63 п[ід] з[аголовком] «Юліо Юреніто і його учні» в польськім перекладі Юліуша Каден-Бандровського. Тут робить Еренбург враження новітнього Шоу 64 і читається інтересно, але тяжко. Сеї зими на котрий час попала була мені в руки книжка п[ід] з[аголовком] «Idiotenführer durch die russische Literatur», Albeert - Langen - Verlag, München, в якій деякий Sir Galahand виливає ріку своєї їдовитості на російську літературу. Пише, що в російській літературі інтронізовано ідіоту і введено месіанізм. Таких великанів, як Достоєвський і Толстой, рівняє сей їдовитий критик з болотом. Толстого кваліфікує як психопатологічну проблему, а людей Достоєвського як блукаючих в темних коридорах істериків. Коли то все прочитається, то відхочується взагалі писати. Західний світ літературний прийняв ту книжку з одушевленням! І се є для Заходу знаменне. Шкода, що не маю тої книжки у себе, а то зараз післав би Вам, бо на мене вчинила вона таке враження, яке порошок «ціанкалі» робить на серце. Доцент т. Музичка жадав і дістав від мене мою біографію, а так само Стефаникову. Про порушений Вами намір видавництва «Слова» творів т. Стефаника говорив я сьогодні з тов. Стефаником, і він заявив мені, що має зв’язані руки і сам не може диспонувати своїми творами, бо відступив їх д. Лизанівському, 65 і тільки д. Лизанівський з Харкова чи з Києва може розпоряджати. Товариш Стефаник зараз в дуже скрутному матеріальному положенні. У Львові заходяться справити йому ювілей і при тій нагоді узбирати дещо гроша. Львів видав збірку його 8 нових (зглядно нових - бо вже печатаних) новел п[ід] з[аголовком] «Земля», але чи то все поставить т. Стефаника матеріально на ноги, годі вгадати.

До мене звертаються видавці і зі Львова, і з Праги - однак я постійно ставлюся до них відмовно, заангажувавшись у видавництві, яке Ви були ласкаві вишукати. Гонорар за I том в суммі 516 злотих польських я одержав в лютім 1926 і пішов з ними на рятунок т. Стефаникові.

Прошу Вас дуже ласкаво донести мені карткою, чи одержали всю цю мою посилку. Коли б дещо Вам не було придатне ні до видання, ні до друку - то прошу ласкаво зарядити зворот.

Язикову сторону полишаю Вам, і можете після вподоби виправити мій жаргон на укр[аїнську] мову.

Ще раз дякуючи за «Мазепу» і «Антологію» і за всі Ваші неоціненні труди і заходи над I томом моїх оповідань, пересилаю для Вас свій низький та щирий поклін і слова правдивої пошани та здоровлю Вас добрим здоров’ям.

Вам щиро відданий

 

Іван Семанюк

(М. Черемшина)

 

29. ДО М. К. ЗЕРОВА

 

 

24 квітня 1926 р.

Снятин, 24/4 1926

 

Вельмишановний добродію!

Мило мені донести Вам, що дня 8/V 1926, т. є. в томину суботу вечором, улаштовує Товариство укр[аїнських] письменників у Львові літерат[урний] вечір в честь тов. В. Стефаника. Комітетом проводить письменник др. Мих. Рудницький 66 у Львові, ул. Цетнерівська (Cetnerowska), 9. Гарно було б, коли б за Вашою ініціативою відгукнувся Київ. За Вашу чудову «Камену» 67 сто разів сердечне спасибі. Се такий вінок, що душу підніма і ніколи не в’яне. Прямо поезія богів! Дякую тричі. За посилку мого I тому дякую дуже, а ще більше за Ваш труд великий! І форма, і папір, і словник дуже добрі. Про вступне слово колись розпишуся окремо. Ага! Недавно одержав я з Києва одного червінця - а не знаю за віщо або навіщо? Залучаю поклін приятелям тт. Кічурі Мелет. і Ант. Онищукові і з поклоном до Вас та щирим поздоровленням пишусь з глибокою пошаною відданий Вам

 

Іван Семанюк

 

30. ДО М. І. РУДНИЦЬКОГО

 

 

Квітень 1926 р.

 

Високоповажний пане!

На Ваше цінне з дати «Львів, 16.4.1926» подаю до Вашої ласкавої відомості, що на вечір т. Стефаника приїду і відчитаю щось. Що саме, про те повідомлю Вас разом з бажаною висилкою тексту для поліції, найдальше до 1.5.1926. Якраз відхорував я весняну грипу і не мав змоги думати про апострофу. Коли б Вам вже ранше чим на 1.5 був потрібний текст, то прошу повідомити мене коротко. Сподіваюсь, що обіцяний спів і музика дістануться також у програму і