Карел - Війна з саламандрами, Карел

знаєте, отих великих заводів, де виробляють парові казани й таке інше... ну, і голова ще двох десятків акційних товариств та картелів. Дуже великий пан, пане Вантох. Його називають капітаном нашої промисловості.

- Капітаном? - здивувався captain van Toch.- То виходить, я не єдиний капітан із Євічка? Бісова душа, то Густль також captain. Треба його побачити. А він має гроші?

- Ще б пак. Без ліку, пане Вантох. У нього, певне, кількасот мільйонів. Це найбагатший чоловік у Чехії.

Капітан ван Тох глибоко споважнів.

- І теж captain. Ну, дякую, хлопче. Що ж, попливу до нього, до того Бонді. Ja, Густль Бонді, I know. 32 Таке було єврейське хлоп’ятко. А тепер captain Г. Х. Бонді. Ja, ja, як ті літа спливають!..- меланхолійно зітхнув він.

- Пане капітане, нам уже пора йти, а то спізнимось на вечірній поїзд...

- Ну, то я проведу вас на пристань,- сказав капітан і почав піднімати якорі.- Дуже радий, що ви до мене приїхали, панове. Я знаю одного редактора в Сурабайї, славний хлопчина, ja, a good friend of mine. 33 П’янюга страшенний. Коли хочете, я влаштую вас у газеті в Сурабайї. Не хочете? Ну, як хочете.

А коли поїзд рушив, капітан ван Тох неквапно й урочисто помахав великою блакитною хусточкою. З хусточки випала на пісок одна чимала, неправильної форми перлина. Перлина, якої ніхто ніколи не знайшов.

 

3. Г. Х. Бонді і його земляк

 

 

Як відомо, чим більша ви персона, тим менше написано на табличці коло ваших дверей. Приміром, старшому Максові Бонді треба було малювати великими літерами над крамницею, обабіч дверей і на вікнах, що тут «Макс Бонді, торгівля всіляким мануфактурним та галантерейним товаром: посаг для наречених, полотно, рушники, скатерки й наволочки, ситець і батист, сукна найвищої якості, шовк, гардини, ламбрекени і всякий доклад для шиття. Засновано 1885 року». А коло дверей будинку його сина Г. Х. Бонді, капітана промисловості, президента компанії МЕАС, радника комерції, члена біржового комітету, віце-голови Спілки промисловців, Consulado de la Republika Ecuador, 34 члена численних правлінь і т. д. і т. ін., прикріплена вже тільки маленька чорна скляна табличка з золотими літерами

 

БОНДІ

 

І все. Просто Бонді. Хай інші пишуть на своїх дверях «Юліус Бонді, представник фірми «Дженерал моторс», або «Д-р мед. Ервін Бонді», або «С. Бонді і К°», але є один-єдиний Бонді, який - просто Бонді, без жодних дальших пояснень. (Я гадаю, що у папи римського на дверях написано просто «Пій», без ніякого титулу й без порядкового номера. А в господа бога й зовсім нема ніякої таблички ні на землі, ні на небі. Кожен сам повинен знати, що він тут живе. А втім, це сюди не стосується, це я просто так, мимохідь зауважив).

Ось перед цією скляною табличкою одного спекотного дня й зупинився добродій у білому моряцькому кашкеті і витер блакитною хусточкою м’ясисту потилицю. «Який пишний дім, хай йому біс»,- подумав він і трохи нерішуче натиснув мідну кнопку дзвоника.

На дверях з’явився швейцар Повондра, зміряв очима огрядного добродія від черевиків аж до золотого шитва на кашкеті й стримано вимовив:

- Прошу?

- Слухай, голубе,- відказав огрядний добродій,- чи тут живе пан Бонді?

- А чого вам завгодно? - крижаним тоном спитав пан Повондра.

- Скажіть йому, що з-ним хоче поговорити капітан ван Тох із Сурабайї. Ja,- згадав чоловік,- ось карточка.- І подав панові Повондрі візитну картку, на якій був витиснутий якір і надруковано:

 

Captain J. van Toch

E. I. & P. L. Co. S. CANDONG BANDOENG

Surabaya

Naval Club 35

 

Пан Повондра у ваганні схилив голову. «Сказати йому, що пана Бонді нема вдома? Або що в пана Бонді, на жаль, якраз дуже важлива нарада?» Є відвідувачі, про яких треба доповідати, а є й такі, що їх добрий швейцар виряджає сам. І ось тепер пан Повондра з прикрістю відчував, що його підводить інстинкт, яким він керувався в таких випадках. Цей огрядний добродій якось не підходив до жодної категорії небажаних відвідувачів, не був схожий ні на комівояжера, ні на представника добродійної спілки. А капітан ван Тох сопів, витирав хусточкою лисину і так простосердо кліпав блідо-голубими очима, що пан Повондра раптом наважився взяти на себе всю відповідальність.

- Заходьте, будь ласка,- сказав він.- Я доповім про вас панові раднику.

Captain van Toch утирає блакитного хусточкою чоло й розглядається по вестибюлю. «Бісова душа, як цей Густль обставився! Просто як у салоні на пароплаві, що ходить з Роттердама до Батавії. Певно, грошей усаджено - страх подумати. А такий же був веснянкуватий єврейчик»,- дивується капітан.

Тим часом Г. Х. Бонді в своєму кабінеті замислено розглядає капітанову візитну картку.

- Чого йому треба? - підозріливо питає він у швейцара.

- Пробачте, не знаю,- шанобливо мимрить пан Повондра.

Пан Бонді все держить картку в руці. На картці витиснено якір. Captain van Toch, Surabaya… Де вона, власне, та Сурабайя? Здається, десь на Яві. На пана Бонді дихнуло далиною. «Кандон-Бандунг» - наче удари гонга. Сурабайя. А день саме такий тропічний... Сурабайя.

- Гаразд, приведіть його,- каже пан Бопді.

У дверях зупинився огрядний чолов’яга в капітанському кашкеті й підніс руку до козирка. Пан Бонді йде йому назустріч.

- Very glad to meet you, Captain. Please, come in. 36

- Здрастуйте, здрастуйте, пане Бонді,- радісно вигукує captain.

- Ви чех? - дивується пан Бонді.

- Ja, чех. Таж ми знайомі, пане Бонді. З Євічка. Бакалійник Вантох, do you remember? 37

- Правда, правда,- вигукує пан Бонді радісно, ало в душі відчуває деяке розчарування (то він не голландець!) - бакалійник Вантох, на ринку, так? А ви нітрохи не змінилися, пане Вантох, Не постарішали! Ну, як там ваша бакалія?

- Thanks,- чемно відказує капітан.- Татусь давно вже відійшов, як то кажуть, у кращий...

- Помер? А, звісно, звісно. Правда, ви, певне, його син...- Очі пана Бонді раптом засвітились від