Василь Павлович Бережний - Архiтектурна фантазiя, Василь Павлович Бережний

оздобленого блискiтками. Та з наближенням до полярних широт день пригасав, а далi й зовсiм померк у снiговiй заметiлi. Сiра пелена запнула обрiй, довелося пiти на зниження. Єва припала до "ока" i деякий час невiдривно дивилася вниз.

- О, бачу! Бачу! - скрикнула, змахнувши рукою. - Там - ангари.

Тао вiдразу помiтив золотистi цяточки i скерував "Птицю" до них. Виходить, тут, у снiгах... Неймовiрно!

- Що це, мiсто? - спитав, стежачи за свiтловими сигналами внизу, що з цяток розрослися в безконечну гiрлянду.

- Зараз усе побачиш, бери тiльки лiвiше... Так... Зелене свiтло значить вiльно.

Шурхнули у снiговицю, i навстрiч їм попливла гiгантська рурка, на верхнiй дузi якої свiтився зелений рефлектор. Як тiльки "Птиця" пройшла теплу повiтряну запону, рефлектор засвiтився червоним, попереджаючи, що бокс зайнято.

- Оце так... - дивувався Тао, iдучи з Євою просторим свiтлим тунелем. А ми вже тривожились за долю земного людства... Що це за тунелi?

- Ми вступаємо до грандiозного мiста - Крiотауна.

- Крiотауна? - чомусь перепитав фiлiєць.

- Так, це - Крiотаун, крижане мiсто, архiтектурний феномен. Тут живе бiля дев'яти мiльярдiв чоловiк.

- А жiнки? - здивувався Тао.

- I жiнки тут, звичайно, - усмiхнулась Єва. - Це так говорять про все населення. Усiх - майже дев'ять мiльярдiв...

Цифра, мабуть, не справила на зореплавця особливого враження, вiн ще не дуже знався на земних числах, але те, що бачив, дивувало його i захоплювало. З першого ж кроку в очi впадала технiчна могутнiсть i сила. Стiни тунелю поблискували, наче обсипанi снiжинками, але який може бути снiг, коли тут дуже тепло, так само, як i там, на зеленому континентi. Спитав Єву, що то за матерiал, i вона розтлумачила: облицювальне металiчне скло.

Тунель привiв їх до широкого проспекту, i Тао зупинився, немов заворожений. Уздовж проспекту кiлькома рядами вишикувались густолистi дерева, а над ними синiло небо! Духмяний лiтнiй вiтерець обвiвав обличчя, звучала притишена музика. На тротуарах багато людей у яскравому легкому одязi. Однi поспiшають, певне, у справах, iншi - прогулюються. Не встиг юнак розпитати Єву про дерева i небо, як бiля них iз шурхотом зупинився довгий напiвпорожнiй вагон. Власне, цей транспорт скорше нагадував човна, бо нi стiн, анi даху не мав, лише невисокi борти i прозорий козирок попереду. Вони сiли в зручнi м'якi крiсла, i човен рушив. Швидкiсть наростала, юнаковi з Фiлiї здалося, що вони вiдриваються вiд поверхнi проспекту, i тiльки тепер вiн помiтив, що водiя немає, оглянувся - може, позаду? - але й там не було. I нiякої кабiни чи пристрою для керування не помiтив.

- Як вiн рухається? - спитав, прихилившись до Єви.

- Транспортна система Крiотауна - просто чудо, - сказала Єва. - Я точно й не знаю. Магнiтнi силовi пасма...

Тим часом човен справдi пiднявся вгору, вони вже пливли вище дерев, прямуючи в безбережний голубий простiр. Нараз у цьому небi вигулькнув iнший проспект з численними фонтанами посерединi, а вгорi з'явилося iнше небо - по ньому пливли хмари.

- Поспiшаймо, щоб нас дощ не застав. - Ступивши на тротуар, Єва поглянула вгору.

- I тут буває дощ? - здивувався Тао. - Навiщо?

- Кругообiг води. Це одна система: фонтани - небо. Але найважливiша функцiя, мабуть, психологiчна.

- Тобто?

- Створюється iлюзiя нормальних, природних умов життя.

Побiля фонтанiв, попiд їхнiми шумливими струменями, що витворювали все новi й новi фiгури, снували закоханi пари. Взявшись за руки, вони мовчки дивилися на водяне гiлля, що виблискувало у сонячному свiтлi.

- Агов, Єво! - почулося здалеку, i до них, махаючи рукою, протовпився високий рудоволосий хлопець. Побачивши, що Єва не сама, знiтився, притлумив свою радiсть. - Повернулася?

- I не подумаю! - дiвчина стрiпнула волоссям.

- Але ж ти тут?

- Це ось iнопланетянин хоче побачити... Рудоволосий зиркнув на Тао, нiяково осклабився:

- Ти, як завжди, з химерами...

Змахнувши на прощання рукою, вiн зник у багатобарвному людському потоцi. Потiм Єву кiлька разiв зупиняли знайомi жiнки й дiвчата i кожного разу вона вiдкараскувалась, мовляв, не має часу, треба поспiшати. Повiдомлення, що з нею прибулець, нiхто не сприймав серйозно, вважали, що це жарт.

- А куди ми поспiшаємо? - спитав Тао, коли вони минули велику скульптурну групу, що наче пливла на тремтливих водяних пелюстках.

- Оглянути Крiотаун ти зможеш згодом... - заглянувши йому в вiчi, сказала Єва. - На це потрiбно не один день i не один мiсяць. А в нашiй секцiї - великий Музей iсторiї мегаполiса. Матимеш уявлення... А тодi вже...

- Так, Музей - сховище iнформацiї. Шкода тiльки, що звiдси не можна зв'язатися з орбiтою.

Рiзноманiтнi фасади, що тяглися лiворуч, оздобленi геометричними фiгурами i навiть колонами давньогрецьких ордерiв, змiнилися бiлою стiною, яку в двох мiсцях прорiзували щiлини, схожi на вузькi довгастi листки, поставленi сторч. Як тiльки зашумiв дощ i першi крупнi краплини вдарили їх по плечах, Єва вскочила до ближчої щiлини, Тао за нею.

- От ми й прийшли! - Помiтивши здивування свого супутника, додала: - Це вхiд до музею.

Юнак обвiв поглядом вестибюль. Гострокутна щiлина звужувалась, тиснула, далi переходила в округлий тунель, покритий свiтло-сiрою фарбою. Помiтивши лiтери, карбованi iз тьмяного золота, запитав, що вони означають.

- Музей Архiтектури, - пояснила Єва. - Та й сама архiтектура музею оригiнальна. У величезнiй масi криги, видiленiй для цiєї мети, вирубано примiщення, що тягнуться, наче звивини людського мозку. Це велетенська модель обох пiвкуль...

Єва бачила, яким жадiбним оком дивиться її Адам на експонати, що iлюстрували розвиток будiвничого генiя людини, i пояснювала написи, цифри. Але й квапила:

- Шлях вiд житла первiсної людини до цього мегаполiса дуже довгий. Хоча тисячi рокiв тут можна вмiстити в десяток хвилин, все одно... Довжина музейних примiщень - кiлька кiлометрiв, а ми як поснiдали... Хоча можна й тут пiдживитися.

Проте фiлiєць не хотiв нi їсти, нi пити, доки не побував у всiх закутках цього дивовижного сховища Iсторiї. А потiм вони ще переглянули кiлька стереофiльмiв (Єва пошкодувала, що не почали з цього). Перед очима зореплавця пройшов кiлькатисячолiтнiй шлях розвитку земної архiтектури. Печери, примiтивнi землянки (в деяких мiсцевостях - iз мамонтових бивнiв), городища... Минали столiття, людина займала