Пер Валє - Гіркий сміх

Стенстрем, помічник слідчого комісії розслідування вбивств, один із наймолодших колег Мартіна Бека.

Мабуть, «сидів» було не те слово. Стенстремів синій попліновий плащ був просякнутий кров'ю, а сам він напівлежав, упершись правим плечем у спину молодої жінки, що зігнулась навпіл на сидінні.

Він був мертвий. Так само, як і жінка та шестеро інших пасажирів автобуса.

У правій руці він тримав службовий пістолет.

VII

Дощ ішов цілу ніч, і хоч згідно з календарем сонце мало зійти о сьомій сорок, була вже майже дев'ята, коли його проміння нарешті пробилося крізь товщу хмар і настав тьмяний, туманний день.

Упоперек тротуару на Норра Сташунсгатан стояв червоний двоповерховий автобус, як і десять годин тому.

Проте це було єдине, що там не змінилося. На обгородженій території працювало п'ятдесят чоловік, а за натягненою мотузкою юрмилися цікаві. Багато з них стовбичили тут ще з півночі, але бачили тільки поліцаїв, медичних працівників і чули завивання різних типів сирен. Це була ніч сирен з безперервним потоком машин, що, здавалося, без мети й якогось глузду мчали, завиваючи, блискучими від дощу вулицями.

Ніхто не знав нічого певного, а проте одне речення пошепки передавалося від уст до уст, швидко, Концентричними хвилями, розходилося серед глядачів, серед сусідніх будинків, по місту, аж поки врешті набуло остаточної, чіткої форми, оббігло всю країну, а на цей час уже далеко переступило за її кордони.

Масове вбивство.

Масове вбивство в Стокгольмі.

Масове вбивство в автобусі в Стокгольмі.

Це вже, здавалося, знали всі.

У поліційному будинку на Кунгсгольмен знали не набагато більше. Власне, не було навіть відомо напевне, хто веде слідство. Ладу не» було ніякого. Без угаву дзвонили телефони, люди приходили й виходили, підлога була забруднена, а ті, хто її бруднив, були збуджені й мокрі до нитки від поту й дощу.

— Хто готує список прізвищ? — запитав Мартін Бек.

— Здається, Ренн, — відповів Кольберг, не обертаючись.

Він прибивав на стіну схему. Схема була велика, три метри завдовжки і понад півтора метра завширшки, тому з нею нелегко було впоратись.

— Не міг би хтось мені допомогти? — мовив він.

— Чому ні, — спокійно сказав Мелан дер, підводячись і відкладаючи люльку.

Фредрік Меландер був високий худорлявий чоловік, поважний на вигляд і педантичної вдачі. Він мав сорок вісім років і був старшим слідчим карного розшуку. Кольберг раніше працював з ним кілька років. Скільки саме, пін не пам'ятав. Зате Меландер пам'ятав, він. ніколи німого не забував.

Задзвонило два телефони.

— Так. Це комісар Бек. Хто? Ні, його тут немає. Попросити, щоб він подзвонив? Не треба? Гаразд.

Він поклав одну трубку і взяв другу. Майже білоголовий чоловік років п'ятдесяти обережно прочинив двері й нерішуче спинився на порозі.

— Що там у тебе, Ек? — запитав Мартін Бек, підносячи до вуха трубку.

— Я з приводу автобуса, — мовив білоголовий.

— Коли повернуся додому? Я справді не знаю, — сказав Мартін Бек у трубку.

— А хай тобі чорті — вилаявся Кольберг, бо липка стрічка чіплялася за його товсті пальці.

— Спокійно, не гарячкуй, — сказав Меландер.

Мартін Бек обернувся до чоловіка на порозі.

— Так. Що там з автобусом?

Ек зачинив за собою двері и проглянув свої записи.

— Автобус зроблений на заводах Лейленда в Англії, — сказав він. — Ця марка зветься «Атлантін», а в нас — Г-35. У ньому вміщається сімдесят сидячих пасажирів. Дивно те, що…

Двері відчинилися. Гунвальд Ларсон недовірливо обвів поглядом свій кабінет. Його світлий дощовик, штани русяве волосся були геть мокрі, а черевики — заболочені.

— Тьху чорт, який тут хлів зробили, — невдоволено сказав він.

— Ну, то що ж дивного в тому автобусі? — запита Меландер.

— А те, що саме ці автобуси не ходять сорок сьомим маршрутом.

— Не ходять?

— Тобто я хочу сказати, що вони обслуговують інший маршрут. А там курсують німецькі автобуси марки «Бюссіг». Також двоповерхові. Цей опинився на маршруті просто випадково.

— Чудова провідна нитка, — сказав Гунвальд Ларсон. — Божевільний, що зробив це, вбиває людей тільки в англійських автобусах. Ти це хочеш сказати?

Ек тільки глянув на нього. Гунвальд Ларсон обтрусився й запитав:

— До речі, що то за зграя мавп товчеться в коридор.

— Журналісти, — сказав Ек. — Хтось мусить поговорити з ними.

— Тільки не я, — відразу заявив Кольберг.

— А Гаммар, чи міністр юстиції, чи хтось інший вищого начальства не оголосить комюніке? — запит Гунвальд Ларсон.

— Воно, мабуть, ще не сформульоване, — відповів Мартін Бек. — Ек правду каже, хтось мусить поговорити;і журналістами.

— Тільки не я, — знов заявив Кольберг. Тоді радісно обернувся, наче йому спала на думку блискуча ідея. — Гунвальде, — мовив він, — ти ж перший прибув до автобуса. Ти міг би влаштувати прес-конференцію.

Гунвальд Ларсон озирнувся по кабінеті й великою волохатою рукою відгорнув з чола мокрого чуба. Мартін Бек не озивався і навіть не дивився в напрямку дверей.

— О'кей, — сказав Гунвальд Ларсон. — Зараз погляну, куди б їх загнати. Але спершу я хотів би з'ясувати одну справу.

— Яку? — запитав Мартін Бек.

— Чи хтось уже розмовляв з матір'ю Стенстрема?

В кімнаті запала мертва тиша, ніби ці слова відібрали мову в усіх присутніх і в того, хто питав, так само. Гунвальд Ларсон, стоячи на порозі, переводив погляд з одного на другого.

Нарешті Меландер повернув голову і сказав:

— Так, її повідомлено.

Вони з Кольбергом повісили на стіну схему. Це був план нижнього поверху автобуса. На ньому було накреслено кілька постатей. І пронумеровано